Добрі сни старовинного міста

У стародавньому селі Підгірці, розташованому за 20 км на північ від Золочева, знаходиться замок, який цілком заслужено можна назвати однією з перлин історичних пам'яток України.

Історія цього замку бере свій початок з 1635-1640 років, коли на високій горі було споруджено фортецю. Її власниками були польські магнати Конецпольські. Будівництвом фортифікаційних споруд керував відомий Гійом де Боплан. Інший, не менш іменитий архітектор, Андре Дель Аква спорудив дивовижної краси триповерховий палац.

Службові приміщення утворювали квадратний двір із терасою, пристосованою для оборони. З трьох боків замок був оточений глибоким ровом, а з північного боку, зверненого до долини, мав чудову терасу з балюстрадою та скульптурами. В'їзд у замок здійснювався через великі ворота - багато прикрашений портал із двома колонами, що збереглися до наших днів.

1682 року власником замку стає польський король Ян Собецький. Він влаштовує тут одну зі своїх резиденцій, після чого Підгорецький замок офіційно набуває статусу королівського замку. Відповідно і оздоблення замку було королівським.

У 1720 р. замок перейшов у власність роду Жевуських. Вацлав Жевуський зібрав у замку велику колекцію цінних картин, книг, зброї, меблів. Перед замком завжди стояла парадна варта і кілька гармат. У палаці влаштовувалися пишні бали, що тривали тижнями, куди з'їжджалася навколишня знать.

У 1752-1763 роках навпроти замку, за проектом Вацлава Жевуського, було споруджено костел, що зберігся до наших днів. Його оздоблення не менш прекрасне, ніж сам замок.

У 1787 р. власником замку стає Северин Жевуський. Він був відомий як алхімік, який намагався знайти "філософський камінь". Подейкували про те, що при проведенні своїх дослідів він вдається до допомоги Сатани. З цього часу Підгорецький замок починає занепадати. Було розпродано найцінніші колекції творів мистецтва – картини, старовинні книги, меблі. Будівля замку сильно занепала і потребувала термінового ремонту.

На початку ХХ століття власниками замку стає рід Сангушек. Ними було зроблено реставраційні роботи, після закінчення яких у замку було створено музей. Він продовжував діяти і після приєднання у 1940 році Західної України до СРСР, але його експозиції значно порідшали. Із замку було вивезено все більш-менш цінне та розкидане іншими музеями. Наприклад, унікальні скульптури із Підгорецького замку досі прикрашають Літній сад у Санкт-Петербурзі.

Під час Другої світової війни будівля палацу сильно постраждала. Після війни у ​​замку розташовувався протитуберкульозний санаторій, який проіснував до середини 90-х. У 1997 році будинок замку було передано у відання Міністерства культури.

Містечко Золочів розташоване на трасі "Тернопіль-Львів" за 66 км на схід від обласного центру. Золочівський замок у документах вперше згадується у 1532 році, коли власник міста Станіслав Сенінський продав його познанському дворянину графу Гуркову.

Потім замок стає власністю Якова Собесського – батька майбутнього короля Польщі. Він у 1634 році перебудував замок, укріпивши його чотирма бастіонами. Замок був збудований у формі цитаделі бастіонного типу. Прямокутний у плані, він оточений земляними валами, покритими зовні кам'яними плитами. По кутках валів були бастіони з сторожовими вежами.

На території замку розташований двоповерховий палац у стилі ренесансу та, так званий, Китайський палац. По периметру двору розташовані господарські споруди. Особлива гордість Золочівського замку – його туалети. У ті часи туалети, розташовані в житлових приміщеннях, зустрічалися вкрай рідко через сморід, що виходив із вигрібних ям. Конструкція туалетів Золочівського замку дозволяла цього уникнути.

Польський король Ян ІІІ Собеський, успадкувавши замок від батька, практично в ньому не бував. В 1672 замок був сильно зруйнований турками, проте вже до 1675 був відновлений. Після смерті короля Яна ІІІ у замку якийсь час проживав його син — принц Яків. Після його смерті у 1737 році замок перейшов у власність роду Радзівілів. Однак нові господарі не надто дбали про збереження замку і він став руйнуватися.

1802 року господарями Золочева стали Комарницькі. Вони відреставрували замок, але 1840 року продали замок австрійському уряду під військові казарми. А з 1872 року австрійська влада стала використовувати замок, як в'язницю та приміщення суду.

Після приєднання у 1939 році Західної України до СРСР у замку розташувався відділ НКВС, що знаходився тут до 1941 року. За часів німецької окупації у замку розташовувалося гестапо. У повоєнні роки у замку розташовувалося ПТУ. І лише 1986 року, з ініціативи історика Бориса Григоровича Возницького, тут було відкрито музей. Реставраційні роботи продовжуються досі. Наразі обидва палаци відкриті для відвідування. У них відновлено внутрішній інтер'єр, а також експозиція, присвячена жертвам сталінських репресій.

Але особливо цікаві два камені, що лежать на замковому обійсті. Їхня поверхня покрита загадковими письменами та малюнками. Сюди це каміння було привезено із с. Новосілки Золочівського району. Хто, коли і навіщо зробив написи на цьому камені, досі залишається загадкою. Згідно з однією з гіпотез, написи на цьому камені є однією зі складової шифру, що вказує місце, де захована частина скарбів лицарського ордена тамплієрів.

1

Високий Замок (Замкова гора) – одне з височінь у місті Львові, найвища точка – 413 м над рівнем моря.

Знаходиться у безпосередній близькості від центральної (історичної) частини міста, в минулому оточеної фортифікаційними спорудами. Розташований на Замковій горі (Княжій, вона ж Бідель) у парку «Високий замок». Назва походить від стародавнього укріплення Львова — Високого Замку (на противагу іншому — Низькому замку), який існував з XIII до 70-х років. ХІХ ст. Високий замок століттями був найважливішим оборонним форпостом міста.

Як і більшість давньоруських фортець, Високий замок складався з самого дитинця, граду і передгороддя. Фортеця, що спочатку мала дерев'яні та земляні укріплення, займала вершину Замкової гори. Можливо, наприкінці XIII - на початку XIV століттях вона була перебудована в камені. Будівля кам'яного замку в 1362 приписується польському королю Казимиру, який захопив Галичину. Замок, що повторив обриси вершини гори, у плані набув форми витягнутого прямокутника з чотирма вежами на кутах, з яких найвища, західна була дозорною. Усередині замок поділявся на два двори будинком княжого палацу. Усередині стін були казарми, склади боєприпасів; у скелі була вирубана глибока криниця. Вперше Високий замок було взято штурмом у 1648 році козаками під проводом Максима Кривоноса. Після 1648 з нього вивели гарнізон, і в 1672 р. турки зайняли його без бою. На початку XVIII століття Високий замок захопили та сильно зруйнували шведські війська під командуванням Карла XII. Після цього фортеця втратила стратегічне значення. З другої половини XVIII ст. башти та стіни поступово розбирають на будівельний матеріал.

У ХІХ столітті замок був розібраний. Височина зміцнили, насадили на схилах дерева, в 1835 р. організували парк. На майданчику, де стояв замок у 1869—1900, був насипаний курган на честь 300-річчя Люблінської унії, при насипці пагорба на вершині майже повністю знищено залишки старої фортеці. Зараз на кургані обладнано оглядовий майданчик. Зберігся лише фрагмент південної кам'яної стіни з бійницями, що захищала в'їзд на територію замку.

Також на Замковій горі 1957 р. встановлено телевізійну ретрансляційну вежу. У 2004—2005 у Львові було обговорено можливість відтворення на Замковій горі кам'яної споруди замку.

Костел Марії Сніжної – культова споруда у Львові, пам'ятка архітектури. Розташоване на вул. Сніжній, 11. Нині належить УГКЦ і має назву Храм Матері Божої Невтомної Допомоги.

Заснований німецькими колоністами у XIV столітті поблизу торгової площі стародавнього Львова. Вперше згадується у документах у 1352 році. Початковий вигляд був дуже змінений наступними перебудовами. Значні реставрації проводилися у 1623 та 1683 роках, у 1888—1892 роках костел перебудував архітектор Юліан Захаревич.

Після перебудови костел став однонефним, базилікового типу з подовженою вівтарною частиною, квадратним притвором та квадратною двоярусною дзвіницею. Раніше в інтер'єрі були фрески, виконані у 1750-1751 роках С. Строннським. На їхньому місці в XIX столітті художник Є. Лучший виконав нові, що імітують мозаїку.

Костел Святого Миколая (нині – церква Покрови Богородиці) – пам'ятка архітектури у Львові. Знаходиться в центральній частині міста, на вулиці Михайла Грушевського, 2 (колишня радянська назва вулиці Щербакова).

Римо-католицький костел Миколи був закладений тут у 1694 році для ордену тринітаріїв. У 1739—1745 роках було збудовано сучасну будівлю. У 1745 році костел став парафіяльним, а монастир — домом священнослужителів.
Авторство проекту приписується італійцеві Ф.Плаціді. Будівельником, мабуть, був чернець-тринітарій К.Гранацький, уродженець Любліна.

Костел тринефний, перекритий напівциркульними склепіннями з розпалубками. Фасад завершений традиційними для свого часу фронтонами та волютами. Площини фасаду розчленовані пілястрами та значно розвиненими карнизами. Інтер'єр прикрашений пишною ліпниною, дерев'яним різьбленням та скульптурою. Автором ліпного декору, виконаного у 1746 році, був чернець Л.Печицький (з Підляшшя). Вівтарна дерев'яна скульптура належить майстру С.Фесінгеру.

ним пам'ятником мистецтва є вівтар Шольц-Вольфович, зроблений близько 1595 року, що знаходиться в лівому нефі. Він походить із Латинського собору, був виконаний у майстерні скульптора Г. Ван Гутте.

Собор Святого Юра – головний греко-католицький собор Львова, головна святиня УГКЦ. На його території тривалий час була резиденція митрополитів Української греко-католицької церкви. Розташована на майдані Св. Юра, 5.

Перший храм знаходився на горі, згодом названій Святоюрською, ще за князівських часів. Православна дерев'яна церква і оборонний монастир були збудовані за князя Лева Даниловича близько 1280. Після знищення обох споруд польським королем Казимиром III (1340) на цьому місці була зведена в 1363—1437 новий православний храм, кам'яна трехапсізна.

Святоюрський собор був споруджений в 1744-1770 рр.., Його вважають класичним зразком архітектури періоду бароко. Будівництво було розпочато у 1744 р. за проектом Богдана Меретіна, після смерті якого роботами керував С. Фесінгер (до 1764 р.). Оздоблювальні роботи закінчено 1772 р. На фасаді знаходяться скульптури роботи Пінзеля; інтер'єр прикрасили скульптори С. Фесінгер та М. Філевич, художники Л. Долинський та Ю. Радивіловський.

Напроти собору собору знаходяться палати греко-католицького митрополита (1772, архітектор К. Фесінгер). Навколо палат знаходяться капітульні будинки (XIX ст.) І огорожа з двома воротами (1765). У дворі збудовано дзвіницю (1865).

З часу свого будівництва храм належав уніатському ордену василіан, а 1816 року тут розмістився греко-католицький архієпископ. У 1946 році собор був переданий Російській православній церкві. У 1990 році був повернутий УГКЦ. У квітні 1991 року сюди повернувся глава УГКЦ кардинал Мирослав-Іоан Любачівський. У серпні-вересні 1992 р. у храмі поховано останки патріарха Йосипа Сліпого (1892—1984), у крипті собору поряд із гробницями митрополитів Андрія Шептицького (1865—1944) та Сильвестра Сембратовича183. Раніше на території першої церкви на Святоюрській горі було поховано останки князя Ярослава Осмомисла.

Площа Ринок – центральна площа у Львові, сформувалася після завоювання міста польським королем Казимиром Великим у XIV столітті. На площі розташовано 44 будинки та ратуша в центрі, від кутів площі Ринок відходять 8 вулиць. Будівлі тут будувалися для представників багатої знаті та купців, оскільки земля у центрі міста була надзвичайно дорогою. Фасади більшості будинків тривіконні, збудовані на вузьких, витягнутих у глибину ділянках. На площі Ринок є такі пам'ятки, як музей-аптека, палац Корнякта та палац Любомирських.

Личаківський цвинтар – це історико-меморіальний музей-заповідник, один із найстаріших цвинтарів України. Личаківський цвинтар був заснований у XVI столітті. Меморіальний музей налічує понад 3 000 пам'ятників і надгробків, найстаріший його надгробок датований 1675 роком. Тут ховали відомих та знатних людей, діячів культури, мистецтва, науки та всю адміністративну еліту столиці Королівства Галичина та Лодомірія.

Костел єзуїтів було споруджено у 1610-1630 роках італійським архітектором Джакопо Бріано, оздоблювальні роботи тривали до 1660 року. Будівля костелу тринефна, над бічними нефами надбудовані галереї. У нішах головного фасаду вміщено статуї єзуїтських святих. У 1740 році склепіння костелу розписали художники Франциск та Себастьян Екштейни з Брно. Стіни храму прикрашають старовинні фрески та декоративне ліплення. Головною цінністю собору є дерев'яне розп'яття у бічному вівтарі, виконане на початку XVII століття.

Проспект Свободи – центральна вулиця міста. Незважаючи на те, що його довжина становить лише 350 метрів, вона є серцем міста. Проспект виник у XVIII столітті на місці міського валу. В архітектурному плані він містить у собі риси неоренесансу, класицизму та бароко. На проспекті розташовані Львівський театр опери та балету, Національний музей імені Андрія Шептицького, Музей етнографії та художній кав'ярня та інші визначні пам'ятки. Він також є найпопулярнішим місцем зустрічей молоді.

Палац Потоцьких розташований у центрі Львова по сусідству з Львівською галереєю мистецтв, якій наразі належить (зараз у палаці розташовується Музей європейського мистецтва). Велична цегляна будівля палацу зведена наприкінці XIX століття у стилі французького класицизму. До наших днів збереглися його багаті інтер'єри, прикрашені позолотою, кольоровим мармуром та художнім ліпленням.

Культовий заклад, розташований у центрі Львова. Насправді це ціла мережа, яка представлена ​​у багатьох містах України. Але саме львівська філія на вул. Сербська, 3 приваблює туристів своєю неповторною атмосферою. Тут можна скуштувати та купити всілякі солодощі із шоколаду ручної роботи. Влітку біля входу працює літній майданчик зі столиками, а взимку немає нічого кращого, ніж розміститися на першому поверсі та зігрітися напоями та стравами із шоколаду, які можна «приправити» горіхами чи фруктами. На другому поверсі закладу розташувався магазин, де можна купити в подарунок шоколадні вироби, деякі з яких навіть шкодують, настільки вони красиві.