Nilaveli Beach Hotel 3*

були в цьому готелі в червні 20011. Готель був обраний через безпосередню близькість до Pigeon Island - було бажання познайомитися з красою місцевого підводного світу.
номер delux - в принципі непоганий, з урахуванням того, що більшу частину дня ми проводили в екскурсіях по околицях (форт Гале, джерела, корали та інше).
особливих нарікань з приводу серві... →су та прибирання номера у мене не було знали, куди їхали, все стандартно - ранкове основне прибирання та поверхове перед сном.
з приводу харчування в готелі у нас було включено лише сніданок, т. к. ми обідали часто поза готелем вдень, місцеві ресторанчики завжди готові запропонувати вам приготувати морепродукти, все дуже просто, але смачно. а на вечерю завжди можна було піти або в основний ресторан, або бар на пляжі біля басейну.
Pigeon Island - сам гострий складається з відмерлих коралів, досить гострих, вхід у воду - каміння, подекуди гострі, подряпатися можна легко, легкий літній гідрокостюм мене від цього врятував)) корали розташовані в основному навпроти того боку, куди привозять туристів.
готель могла б рекомендувати скоріше для пар та для груп, ніж для сімейного відпочинку, переїзд до цього готелю займає достатньо часу та й дітей там зайняти нема чим.
згорнути

... →
згорнути

Дорожні нотатки добре поінформованого песиміста
Відразу обмовлюся: на Шрі Ланці я вдруге. Перший раз ми з дружиною були проїздом, 2 роки тому і лише 4 дні. Сподобалося дуже. Захотілося повернутися, більше подивитися і, звичайно, відпочити на березі океану. Час відпочинку випав на травневі свята. У цей час у районі Коломбо та на всьому західному узбережжі – н... →е сезон. Хвиля в океані, як у Криму, в 5-ти і бальніший шторм. Є кілька місць у бухтах, де купатися все-таки можна, але дощ йде щодня: може година-півтора, а може лити два дні поспіль. Натомість на сході острова починається високий сезон. Океан гладкий, вода + 29 С. Ціни – зростають. Загалом, ми вирішили так: 6-ти денний екскурсійний тур по країні та тиждень – лінивий відпочинок на пляжі на сході в р-ні Трінкомалі.
Небагато загальних спостережень
Політична система.
Після звільнення Шрі Ланки від «колоніального ярма» у 1948 році на острові була прийнята демократична система правління, згодом, за допомогою СРСР, що перейшла до соціалістичної. Зараз Президент, який обирається раз на шість років, успішно вигравши перевибори 2010 року і посадивши у в'язницю свого головного супротивника, впевнено править країною. На всіх кутах висять портрети Президента, його сина та усіляких його родичів. «Улюблені друзі» та родичі допомагають Президенту керувати республікою, відповідно обіймаючи ВСІ ключові пости в уряді та на місцях. (Мені стало сумно і дуже щось нагадало…)
Економіка
Про цейлонський чай і дорогоцінне каміння Шрі Ланки, отже, всі знають. Туризм – розвивається. Після закінчення війни, наприкінці 2009-го, західний турист пішов косяком. В результаті вже цього року ціни для «форінерс» (інтуристів) зросли від 20% до 40%. Ще трохи і буде вигідніше літати на Мальдіви.
Всюди йде ремонт доріг (після ремонту - та ж дворядка, але з відмінним покриттям). Населення ділиться на дві категорії: «нові ланкійські», з усіма наслідками (таких мало) і дуже бідні, із зарплатою до 100 $ на місяць і важкою фізичною роботою (таких більшість). Є, звичайно, і «прошарок інтелігенції» і працівники готелів, турфірм тощо, але їх – небагато, хоча найчастіше турист по них і судить про країну.
Люди
Здебільшого – доброзичливі. Йде людина дорогою і посміхається зустрічному. І видно, що не американською усмішкою, а від душі. Стою, курю (до речі куріння на вулицях заборонено, думаю білого туриста не зупинять, але місцеві вулицями з сигаретами не ходять) – підходить мужик, усміхається, цікавиться звідки я, куди їду, бажає щасливої ​ ​ дороги і йде далі. Плещусь в океані - та ж картина, тільки вплавь.
На мою думку, монети використовуються виключно для кидання туристами в різних місцях – на згадку, для приїжджих колекціонерів, ну, щоправда, ще за розрахунків місцевих між собою – у них зовсім інший масштаб цін, ніж робиться для туристів.
Деякі ціни
1-літрова пляшка води – 50 рупій (з гідом) – 70 рупій (без гіда) – 150 (у готелі), королівський кокос (біг коконут), п'ється через трубочку – від 25 до 50 рупій (залежить від розміру), у готелях – 200 рупій за штуку, кава – з кавомашини «Нескафе» - 30 рупій (у дрібних кафешках), у готелях та придорожніх ресторанах – 200 (несмачно та з чайника), пиво Лайон – 100 рупій, у готелях – 350-400, бананів - 80 рупій, ананас - від 200 рупій за штуку, Олд Арак - 900 рупій, в готелях - 150-200 рупій за 25 грам, "тук-тук" - від 500 рупій за 10 км. (Домовлятися обов'язково до поїздки – маршрут, час, ціна).
Утворення
Діти йдуть до школи у 5 років. Навчаються – 14 років. Населення на 98% – грамотне. Багато людей навчалося у СРСР.
Тому вони досі згадують, як добре було за соціалізму і багато хто працює російськомовними гідами. У містах та готелях усі хоча б трохи знають англійську.
Релігія
На південному заході – буддизм і християнство (відбилося понад 300 років під Англією). На північному сході індуїзм та мусульманство. Втім ортодоксів практично немає. І хоча ворожнеча між сингалами та тамілами, що прийшли на острів з Індії років із 1000 тому, приблизно стільки ж не вщухає, але в простому народі все перемішано.
* У мережі якась захоплена дура писала про те, як вона добре провела час на Шрі Ланці і які ліниві люди - ланкійці: вже стільки років минуло після цунамі, а в них руїни так і стоять уздовж берега. Хлопці! Це – Азія. Вони мають свій менталітет. Не прийнято у них турбувати мерців. Це у нас можуть цвинтар зарівняти екскаватором і готове «елітне котеджне селище». А в них руїни має стерти час.
І ще вздовж дороги я бачив – надгробки прямо в садах на березі океану трапляються.
Війна
Війна, яка здебільшого партизанська і тривала років 40, успішно завершена урядовими військами у 2009 році. Керівників екстрімістів – знищено, терористи – роззброєно. Доки. Етнічний конфлікт, та ще й підживлюваний ззовні, так просто не минає. Хоча: дай їм бог – найкращого.
Медицина
Для населення – безкоштовна. Для «форінерс», кажуть, від 25 до 50$ за візит лікаря.
Сувеніри, каміння, батик та спеції
Хоча в відвідуваних туристами місцях багато прилипливих торговців, але на відміну від єгиптів-турцій вони набагато скромніші - не хапають за руки, не кричать: «гуд прайс, Наташа», а сумно бредуть поруч і щось бурмочуть, показуючи свій товар. Звичайно, бувають і винятки. На лотках і магазинчиках можна купити маски, дерев'яні фігурки слонів, зменшені копії «місячного каменю» та іншу ланкійську екзотику.
Відразу заряджається "космічна" ціна. Торг доречний. Іноді можна збити ціну наполовину. Невелика дерев'яна статуетка Будди в результаті торгу була куплена в Полунаруві за 1100 рупій, при стартовій 2000. Така ж - у запропонованому сувенірному магазині в Канді коштувала 1600, без можливості торгу. Камені. Купувати можна у різних місцях, але варто лише у великих магазинах при фабриках. Інакше можна нарватися на підробку. Дисконт від стартової ціни до 35% (залежить від суми та особистих якостей). Батик – торгують у різних місцях. Були на фабриці, в перше відвідування - витрачений час, хоча розфарбований шматок матерії з фігуркою слона, за недешево і купили, але часу витратили 3 години, з дорогою. Слон вставлений у рамку гордо висить на стіні. «Сад спецій» – потрапили минулого разу. Якщо точно не знаєте, що Ви хочете купити, то потрапляєте в атракціон із розлучення лохів.
Ціни – великі: не хочеш – не бери, але після півторагодинного НЛП із притираннями та чашкою какао не купити чогось, хоча б баксів на 100, аж соромно.
Ну і нарешті про рух та дороги
Рух – лівосторонній. Через безліч транспорту, різного стану доріг, нахабних корів та лінивих собак (одна лежала і вилизувалася прямо посередині смуги та всі її об'їжджали) середня швидкість близько 40 км на годину. Правила практично відсутні. Для себе я усвідомив два: перше - хто більше, той і правий (правильно писав хтось у своїх дорожніх нотатках: правий той, у кого гудок голосніше) - перевага надається автобусам, особливо рейсовим і по меншій і друге - УВАЖАЙ іншого водія: пригальмуй , пропусти дурня, дай обігнати, (не як у нас: куди преш, козел! або: биком при своєму «Запорожці» і вже тим більше на «Бентлі»).
За весь час бачив тільки дві аварії, обидві схожі: мікрик, що лежить на боці, і лежав у канаві «тук-тук» - мабуть, обкурені водили вночі злетіли з дороги. Ще бачив ОДИН автобус із пом'ятим бампером. Однак брати авто на прокат я б у житті не ризикнув і Вам не раджу.

Підготовка до подорожі
Готуватись ми стали задовго до поїздки. Інтернет як допоміг, так і задурив мозок. Здається – чого простішого: зайшов на сайт туркомпанії, підібрав собі тур чи ще краще сам його зібрав у «конструкторі турів». І ПОПОЛ. «Рідна» туркомпанія накручує близько 20%, милостиво робить знижку, аж до 7%. Туркомпанія приймаючої сторони – свої, щонайменше 10%. Гід, який потрібний вам, як акулі риба-прилипала: користі безперечно багато, але живе він і харчується (у буквальному розумінні) – за ваш рахунок. Плюс додайте 30-60 доларів зарплати гіда за день екскурсійної програми.
Ось і виходить, що найдешевше: купив квиток на літак, після прильоту найняв водилу з машиною, а ще краще - на своїх двох і на автобус! НІ. Це варіант для активної, добре знаючої англійської молоді, туристів-екстрималів, старих піхотних майорів (у відставці) та просто захоплених …
Маршрут був намічений відносно швидко: Коломбо-Діквелла-Ялла-Нувара Елія-Канді-Дамбула-Анурадхапура-Сигірія-Трінкомале-Коломбо. У реалі майже все вийшло.
Організація туру
Першим номером я надіслав запит до ланкійської компанії, яка організовувала наш тур у 2010 році. Відповідь надійшла досить швидко. Справді, що кілометраж за маршрутом склав 2700 км. Саме відстань від Коломбо до Пном-Пеня. Якась Віра з офісу в Коломбо ще й образилася на мене за те, що я засумнівався у її (драйвері з 40-річним стажем) здатності прорахувати кілометраж. А я його по карті розрахував дуже точно. Ну та й добре стартова ціна - є.
Другий захід був до свердловської компанії - надто вже у них сайт красивий, а модератор - товстий сибарит Алекс регулярно відповідає на всі, навіть дуратські питання, за що йому окреме спасибі, реально допомогло - інформацією. На запит розрахунку туру відповідь від уральця А. Храмцова надійшла через два дні (після нагадування). Маршрут, з деякими варіаціями, обходився на 500 доларів дорожче, ніж у Віри з Коломбо. Після нетривалого листування мені була надана знижка 200$. Так записано. Третій захід – за місцем проживання. У київській компанії, послугами якої користуємося вже кілька років, ціна вийшла трохи вищою, ніж у О. Храмцова. Причому, якщо на перший готель на маршруті ціна виявилася на 5$ нижчою, ніж на сайті готелю, то на решту від 30 до 55 вище. В кошик. Четвертий захід. Спроби забронювати готелі самостійно. З деяких готелів – глухо, ні відповіді, ні вітання.
З деяких - так, пліз, сір, але ціни значно вищі, ніж зазначено на сайтах готелів. На запитання: вай? Відповідь – це внутрішні ціни для громадян Шрі Ланки. МАЯЧНЯ. Бронювати на сайтах типу «трипдивіжин» або «готель. кому» - не наважилися. В Україні я не знайшов офісів та представництв цих сервісів. А російські – це також закордон. І останній – п'ятий. Переговори безпосередньо з ланкійськими гідами. Дусю – «злобних прапорщиків», який активно критикується на сайті, ми відкинули відразу. Наступним за списком йшов Санджей і брат його Сенека, з сайту товстого Алекса. Зателефонували, поговорили, через тиждень дочекалися більш-менш виразної відповіді: послуги гіда – 55 $ на день, машина за маршрутом – 600 $ тощо. Виходить не дешевше за Дусі. Далі – Джестус, звідкись з інтернету. 50 на день. На мою пропозицію – 30 на день – надійшла відповідь: «…хто дав Вам право оцінювати мої послуги у 30 $... » (30 х 30 = 900 – непогана зарплата і для України, звичайно 1500 – краще). У кошик – до решти.
Ще було кілька кандидатур – з тим самим результатом. І ось, нарешті, після деякого ворушіння затуманеними цим парадом жадібності мізками, варіант: гід – 35 на день, машина з кондиціонером за маршрутом та зворотний трансфер Трінкомалі – Коломбо – 550. Плюс гід бронює всі готелі за маршрутом. ОК. До речі, був ще варіант: після прильоту переїхати до Унавантуни і там, в офісі у Олексія «Бороди», за місцем найняти водилу з машиною та купити тур (досить недорого). Але, насторожила пропозиція нереальної програми на тур: одного дня зустріч в аеропорту о 3/15 ранку, переїзд в Яллу (320 км. , після 11-ти годинного перельоту), джип-сафарі по савані (3-4 години по курному бездоріжжю) ), переїзд в Нувара Елію (140 км. в гору, по серпантину з поганим покриттям), а наступного дня о 5-й ранку – виїзд на плато Хортон (40 км на джипі дуже поганою дорогою і піший маршрут 9 км. , по колу, по гірських стежках) зі сніданком на природі тощо.
Сніданок на «Кінці світу» це, звичайно, дуже привабливо. Але, боюся, що більшість туристів (я так точно) до нього б просто не дожили. Або, з почуття самозбереження, відмовилися б від якогось пункту програми (але ж за джип уже сплачено…). І це пропонує професіонал турбізнесу, який вже не перший рік живе і працює на Шрі Ланці. Але сайт у нього – проте цікавий та пізнавальний.
Бронювання готелів, банківський переказ грошей.
За 10 днів до вильоту від гіда прийшла пошта з остаточними цінами в готелі. У процесі листування деякі готелі були замінені. Перший варіант цін, надісланих гідом, був надто вже. У відповідь на мій лист, що бронюватимуть готелі сам або будемо поселятися і оплачувати по-місцю, прийшла пропозиція з кількома іншими готелями за маршрутом - дешевше, а на 2 пляжних - ціна стала трохи нижчою (спецпропозиції).
У підсумку, на мою думку до базової ціни було додано по 5 доларів, а це - по-божеському, адже гід взяв клопіт з бронювання на себе. Тепер треба відправити гроші гіду на Ланку. Іду до банку. І тут з'ясовується, що для громадян України максимальна сума переказу грошей за кордон становить не більше 15000 гривень (близько 1900 доларів) на день. Так плюс гроші йдуть спочатку на «бек офіс» і вже наступного дня (або пізніше) виходять з банку. МАЯЧНЯ! ! ! Плюс справа була у п'ятницю. Коротше кажучи, через 5 днів і триразового ходіння в банк гроші були на Шрі Ланці. Зберігайте гроші у ощадній касі! Слава СРСР! Коли ж цей долбо. . зм виживе себе? !
ПОЇХАЛИ! ! !
Виліт із Борисполя о 13/30. Все як зазвичай. Боїнг 737-800.4 рада бізнес-класу. Літак заповнено на 90%. Виліт затримався на 20 хвилин. Через це над Абу-Дабі зробили 2 зайві кола. Абу-Дабі – маленький, два поверхи: зал прильоту-вильоту та внизу дорогий д'юті-фрі.
Часу 50 хвилин - перекурити, розім'яти ноги після 5-ї з половиною години літа. Далі – той самий Боїнг, ті самі місця. Літак спорожнів наполовину. Після зльоту люди розбрелися по салону і він схожий на плацкартний вагон. Посадка о 3/45. Паспортний, із заповненням «емігрейшен карт» – за 20 хвилин. Прямо, ліворуч, через дьюті-фрі, вниз, багажна стрічка (багаж катається по колу). Далі – на вихід. Навпаки – кілька банківських стійок, реально банківських. Обмін. Обов'язково – кілька тисяч дрібними, по сто. Тут же мобільний Інтернет. Там же, але праворуч – 3-4 стійки місцевих турфірм. Усі вночі працює.
УСЕ. Ось і наш гід. ПРИВІТ – АЮБОВАН!
Маршрут
День перший (Київ-Коломбо-Галле-Дондра-Діквелла)
Ще вдома, у Києві, я подивився в мережі карти погоди та засмутився.
Гроза накрила весь район від Філіппін до Шрі-Ланки. На підльоті ми двічі проходили над найсильнішою грозою. І ось ми на землі. Поки що дощу немає.
Виходимо із будівлі аеропорту. На стоянці задушливо, волого, жарко, добре. Гід говорить телефоном. За кілька хвилин підкочує легковий Нісан. Минулого разу був мікроавтобус Тойота. Але для двох - легкова в самий раз, потім з'ясовується, що і маневреніше, і швидше, і престижніше. Звичайно, для гіда оренда легковика обійшлася дешевше за мікрик, але мені якось… Зручно, та й гід – заробив.
Проїжджаємо Коломбо. Рано вранці все закрито, машин - мало. Починається дощ. Їдемо вздовж берега. ОКЕАН. Проїжджаємо Ваддуву дощ посилюється, назустріч починають тягнутися машини – на роботу до столиці. Проїжджаємо Калутару дощ переходить у зливу, машини назустріч йдуть суцільним потоком. ЗЛИВ. Ну все, капець! Весь відпочинок під дощем! Під'їжджаємо до Бентоти злива – закінчилася, асфальт ще мокрий.
Перша зупинка у Косгоді – черепахова ферма. Вхідний квиток - 200 рупій (купуючи цей квиток ви допомагаєте зберегти 50 черепаших яєць). Смішно і пізнавально. За окреме дякую (100 рупій наглядачу) дали потримати в руках і сфотографуватися з великою черепахою. Їдемо далі. Проїжджаємо Велигаму – з океану стирчать палиці з перекладинами, схожі на сідала для птахів у зоомагазині – знамениті рибалки на жердинах Велігами. На одній з палиць (їх нарахував штук сорок) сидить самотній мудак, перепрошую, рибалка. Де ж «знамениті рибалки»? Гід – усміхається. По-моєму, це чергове розлучення для туристів. Ну що можна спіймати, сидячи на ціпку в смузі прибою, у перекаламученій воді, крім туриста-фотографа, за гроші?
Під'їжджаємо до Галли – асфальт сухий. Форт – велика споруда із зовнішньою стіною товщиною метрів у 7 – 10. Усередині все виглядає старовинно, красиво, облуплено, романтично. Сюди фотографуватись приїжджає багато весіль.
Далі – мис Дондра. Найпівденніша точка Шрі Ланки, далі - до самої Антарктиди, тільки океан. Маяк у Дондрі - хоч і не легко після довгої дороги, але варто піднятися. Найкрасивіший вид. Вхід – по 300 рупій, у «фонд служителів маяка».
Кінцева зупинка на сьогоднішній день: готель Dickwella Resort. Найдорожчий з усіх готелів за маршрутом, хотілося добре відпочити після дороги. Але, як виявилося, і найгірший. Номер – стандарт. Сьют – відрізняється від стандарту ціною, розміром, видом з вікна, наявністю ТБ (без російського каналу) та джакузі – на балконі (мені, наприклад, гидко залазити у ванну, в готелі, де однією ганчіркою миють унітази та ванні у всіх номерах). Крім розкішного, безлюдного в цю погоду пляжу, нічого хорошого про цей готель сказати не можу. Захотілося шиканути: замовити на обід королівські креветки у номер. Облом. У готелі, що вважає себе - чотиризірковим, відсутній румсервіс (з цього приводу навіть гід здивувався).
Ну та гаразд, під невеликим дощем, втомлені та голодні йдемо в ресторан. Дорогою, біля басейну, до нас пристав місцевий «допомагала». На вигляд – киргиз. І чистою російською став навішувати нам усілякі послуги: починаючи з польоту на повітряній кулі (десь читав, що коштує це від 500$) і поїздці на катері «на китів» (знаю точно – зараз на півдні не сезон) і закінчуючи: «Якщо вам цей готель не подобається – поїхали зі мною на Мальдіви! ». Відстав тільки, коли ми сіли за столик у ресторані. Меню. Проте! Але що поробиш: «З приїздом! ». Перекусили. Під дощем, на абсолютно безлюдному пляжі, викупалися в океані. Купатися можна лише біля берега, на хвилях, далі, незважаючи на деяку захищеність пляжу від великих хвиль, починає зносити до океану. Відпочинок. Вечеря. сон. Вночі пішла тропічна злива. Нас розбудив не грім і блискавки, а струмок води зі стелі, що тече прямо на подушки через дах.
Добре хоч ліжко велике - не спати ж під парасолькою, Підсумок - не виспалися. На закуску на ресепшен із нас здерли 200 рупій за 2 півлітрові пляшки води, випиті в номері. Ніхто й не подумав хоча б перепросити. Хазяїн – італієць, розводить руками гід. Висновок – однозначно не рекомендую цей готель.
День другий (Діквелла-Мулгірігала-Ялла)
Рано-вранці виписуємося з готелю і через 30 хвилин приїжджаємо в село, де знаходиться чергова пам'ятка. Невелика ремарка. Майже всі визначні пам'ятки Шрі-Ланки – маленькі. Якщо ви їдете з наміром побачити щось на кшталт єгипетських пірамід – однозначно будете розчаровані. Місцеві намагаються показати туристам все, що можуть (за гроші, звичайно), але острів, все ж таки невеликий і пам'ятки – відповідні. Отже: Blow Hol – виюча дірка у містечку Кудавелла (вхідний квиток 200 рупій).
Природний отвір у скелях з якого раз на 5 – 15 хвилин б'є фонтан океанської води. Не сезон: фонтан – метри чотири, в сезон, кажуть – до 30. За рік, кажуть, змило з десяток людей, з кінцями, один – стрибнув сам. Фотографуємо, їдемо далі.
Наступний пункт – храмовий комплекс Mulgirigala. Їзди – години півтори поганою дорогою. Машин мало. Хвилин 5 їдемо за великою блискучою машиною, що нагадує за розмірами та формою бензовоз з якої, через відритий зверху люк, у чималій кількості щось виплескується на дорогу. Люди, що трапляються назустріч, затикають носи, наш водій сміється: машина ця – лайновоз. Нарешті випередили. Під'їжджаємо до воріт комплексу. Туристів майже немає. Місце, поки що – незаїжджене. Вхідний білет 200 рупій. Гід каже, що сам храм кращий, ніж у Дамбулі. Правда для початку потрібно піднятися сходами на скелю заввишки 110 метрів, хоч і спекотно, але воно того варте. Вид зверху на джунглі. Лежачий Будди. Цікаво.
Переїзд до Яли. Дорогою зупиняємося перекусити (гід – безкоштовно, за рахунок чималої ціни за обід туристів). Тут же наймаємо джип для сафарі за національним парком Ялла. Джип вибираємо найкращий, із сидіннями, як у нормальної машини, а не як у вантажівки – вздовж бортів. 5000 рупій за машину (максимально – 9 осіб, нас із гідом – троє), господар хотів 5500, але гід – виторгував. Пізніше бачив ще 5 точок, де можна найняти джип - ціни скрізь приблизно однакові. Приїжджаємо до готелю Mandara Rosen. Хороший готель з жахливим (на мою – саморобним) більярдом у порожньому барі, багатим салоном Аюрведи, просторими номерами. У призначений час за нами приїжджає позашляховик. НЕ ТОЙ. Старий, розбитий, але молодець. Не піде – давайте наш. Гід телефонує, лається. Домовилися – їдемо на цьому, до місця зустрічі (кілометрів 5) і пересідаємо на «свій» (не минуло й не треба). На нашому джипі їдемо до воріт парку хвилин 40. Ось і каса – вхідний квиток: 5306.
45 рупій (за гіда та водія джипа – 120 рупій, за 2-х іноземців – 3375 рупій + податки та збори). Парк поділений на 4 території, туристів пускають лише на першу. Враження від сафарі: сподобалося-непонравилось = 0. Якщо ви мисливець або, навпаки, любите комфортно їздити на машині - то ця розвага краще пропустити. Цікаво - живнось бродить по савані, слон йде по заростях низеньких пальм на тлі океану, леопард лежить на скелі. АЛЕ. Живність ця бродить і по інших місцях Шрі Ланки, навіть уздовж автошляхів і територіями готелів, крім, хіба що павичів, жоден з яких хвіст так і не розпустив. Там де берегом океану бродить слон - стоять руїни міні-готелю, тут під час цунамі загинуло 200 туристів і місцевих. Навколо скелі з леопардом у некеровану купу збилося два десятки джипів, я ледве зумів зробити фото. З джипа виходити не можна по всьому маршруту.
На зворотній дорозі перед закриттям парку (о 18 годині) джипи вишикувалися в колону – на виїзд. Усі машини, крім першої, їдуть у клубах пилу до воріт хвилин 40. Тож враження за сумою «0». Близько 19.00 ми були в готелі. Розрахунок із водієм, душ, басейн під зірками, вечеря.
День третій (Ялла-Нувара Елія)
На ранок ми планували поїхати на плато Хортон. Але виявилося, щоб проїхати до Нувари Елії 140 км в гору серпантином, пересісти на джип, проїхати 40 кілометрів від Нувари до входу на плато і встигнути до самої спеки, потрібно стартувати о 5 ранку. Відбій. Вирішили відпочити, а «Кінець світу» відкласти наступного разу. Ліниво прокинулися, сніданок, басейн. Виїхали о 12/00. І зрозуміли, що правильно зробили. Дорога зайняла 5 годин – триває ремонт. Наприкінці колії, на висоті близько 2000 метрів, пішов дощ. Приїхали, оселилися у невеликому готелі The Heritage Nuwara Eliya. Стиль – давня Англія. Єдиний безкоштовний (дуже хороший) Вай-Фай по всьому маршруту. АЛЕ. Готель St.
Andrews, минулого нашого приїзду в Нувару, сподобався мені значно більше: душевніше, комфортніше і стародавнє.
День четвертий (Нувара Елія-Канді-Сигірія)
Спуск, нормальною дорогою, години чотири, якщо без зупинок. Дощ. Перша зупинка – чайна фабрика Маквуд. Минулого разу світило сонечко, нам накрили столик на вулиці, напоїли смачним чаєм. Зараз, напевно, у зв'язку з раннім часом, чай на дегустацію подали несмачний, про молоко – взагалі забули. Закуповуємося СЬОГОДНІМ цейлонським чаєм і їдемо далі. Канді - були минулого разу 2 дні. Вирішили зупинитися лише біля сувенірного магазину. Спершу гід завіз до великого, дорогого супермаркету з фіксованими цінами – не годиться. Везі до маленького! Привіз - вибір, звичайно не такий багатий, але ціни нижчі і можливість торгу. Закупилися. Заскочили до ювелірного, швидко купили, що намітили й далі. Дорогою заїхали до печерного буддійського храму в Dambulle. Прекрасний храмовий комплекс.
Розім'яли ноги, але до печерного храму на гору підніматися не стали. Далі. Hotel Sigiriya. Зупинка на 2 ночі. Готель обраний через розкішний вид на Tample Rock. Непоганий готель. Гіда селять у сусідній із нами номер. Ми – удвох, а він розкошує один. Як думаєте: скільки коштують 2 номери? Щоправда для місцевих – ціни справді інші. Але зрештою все вкладається в ціну для «форінерс» туриста.
День п'ятий (Сигірія-Анурадхапура-Полунарува-Сигірія)
З ранку їдемо до Anuradhapura. Близько 60 км. Воно того варте. Дійсно велика та давня штука. Величезна Дагоба (ступа), натовпи паломників та туристів. Дерево Бо. Осторонь старої, зараз реставрованої Юнеско, другої за величиною Дагоби бродять зграї мавп. Годуємо заздалегідь купленим місцевим печивом (небезпечно, звірята розумні, але дикі), фотографуємо. Вхідні квитки по 25$ (донедавна були 20).
Переїзд до Polonnaruwa. Дорогою обідаємо у містечку Хабарана. У ресторані при "Acme Transit Hotel". Чай – 400 рупій, тонкі бутерброди – 800, сервісний збір – 120.
На запитання: чому чай коштує 400, а не 200, як написано у меню? Відірве: вас же двоє. Гід задоволений – перекусив – «безкоштовно». До речі, у Хабарані організовується катання на слонах. Скільки коштує – не цікавились. Тому що бачили як катають: по кілька людей у ​ ​ кошиках, підвішених із двох боків на спину слона. Не цікаво. Минулого разу в Пінавеллі каталися на слоні верхи - тоді дуже сподобалося У Полунаруві - оглядаємо руїни старого міста. Цікаво. Вхідні квитки по 25$ (у касу за курсом у рупіях). До речі, у всіх храмових комплексах доводиться ходити босоніж, можна в шкарпетках (ми, як «досвідчені», припасли їх заздалегідь).
Вже у темряві повернулися до Сигірії.
День шостий (Сигірія – Трінкомалі – Нілавелі)
На скелю Сигіра (Tample Rock) підніматися найкраще з ранку. Підйом у 1300 ступенів злегка втомлює, особливо, коли повзеш по підвішених до скелі сходах на висоті 200 метрів.
Та й жарко, незважаючи на досить сильний вітер, що з'являється ближче до вершини.
Пейзаж – краса, відчуття – супер, фрески – на любителя. У Софії Київській – вони якось ближчі за духом. Переслідує думка: це ж треба було таке збудувати на вершині скелі за 300 метрів, а потім усе розвалювати! Все, спуск, базар сувенірів. Вхідні квитки все ті ж 25$.
Їдемо до Нілавелі. Дорогою, за Хабараною, трапляється ділянка дороги, кілометрів 50, де ми їдемо з шалено швидкою для Шрі Ланки швидкістю: 120 км/год! ! ! Зате потім годину повзем 30 км, що залишилися до Трінкомалі. Від Трінко до готелю Nilaveli Beach Resort 12 км. Дорога – нормальна.
Готель Нілавелі Біч.
Поселяємось у номер стандарт. Ходили дивитися делюкс: трохи більше, сейф, телевізор, фен - ось і всі відмінності, не вразив. Ціна на 50$ на добу – дорожча. За словами місцевих готелю понад 30 років. Пережив цунамі. Через готель пройшла «невелика» хвиля, близько 6-ти метрів. Один із офіціантів розповів, що врятувався залізши на дерево.
Про всяк випадок уточнюємо, яке саме. Місцеві розповідають, що поряд деякі місця знесло дощенту, а готелю – пощастило. Останній великий ремонт був три роки тому. Номери стандарт розкидані по території в одноповерхових блоках по 3 номери, на другій лінії блоки по 4. У номері – чистенько. прибирають 2 десь у день. Ліжка трохи пролежені. Шафа, ймовірно, пережила цунамі, ящики перекошені - екзотика. Старий, досить галасливий, кондиціонер. Я виставив його на +27, працював дідок практично цілодобово. Заходиш з вулиці, з +37 – холодно. Але ось врізний кондиціонер у центральному (сусідньому) номері нашої троячки – це капець. Я думав, що так гуркотіти може тільки кондій фірми «Бакинський кондиціонер», але цей його переплюнув! Ще є галасливий холодильник Зінгер. Вимкнули його через непотрібність. Чайник із набором: чай-кава. Пара стільців, стіл. На терасі – дерев'яний столик та стільці. Загалом, жити можна.
Делюкси розташовані в 2-х поверхових блоках по 4 номери та над рестораном. Ті, що у блоках, стоять під кутом до океану, тому на балконі відчувається легкий вітерець, що дме з суші. Зручно ввечері посидіти, подивитися і послухати океан. В інших номерах – душно, вітер дме «в спину», а тераси стоять «обличчям» до океану. Від усіх номерів до океану метрів 50-150.
На території: основний ресторан, коли дме вітерець, вечерю накривають на вулиці, 2 бари – один між басейном та пляжем, та лобі-бар, в якому заборонено курити!
Океан - тихий і спокійний, приємно побовтатися біля бережка. КРАСА. Від берега на 100 метрів глибина до 4 метрів. АЛЕ. Порожній – живності ніякої не видно. У маску, окрім як на піщане дно, дивитися нема на що. Пляж перед готелем чистий, порожній, лежаки стоять під пальмами і під чотирма грибочками. Половина – не зайняті.
Після того як я потоваришував (за гроші) з бичбоєм, побачивши мене, що йде до пляжу, він уже тягнув 4 матраци (на одному лежати жорстко, матрацики тоненькі) і рушники на «наші» лежаки.
Погода – дощу ні краплі! Першого вечора палахкотіли блискавиці, але дощ так і не пішов. Потім набігали невеликі хмари, але це тішило – не так жарко.
Сусіди. Якщо стояти обличчям до океану, то ліворуч «міський» пляж селища Нілавелі. Справа - руїни готелю (так і не зрозумів: чи цунамі знищило, чи війна зруйнувала), далі, метрів за 300 – військова база. Прохід зачинено. Але ні те, ні інше – не напружує. Місцеві на берег біля готелю не лізуть (на Шрі-Ланці всі береги на 50 метрів від лінії прибою належать державі). Військові – не стріляють. Часто, особливо вранці, на пляжі крім нас із дружиною не було жодної душі. Перед в'їздом до готелю – невеликий базар.
Не користувалися - якось здалося несолидно бігати через КП на базар і економити 100 рупій на пляшці води. У базарчика чергує кілька тук-туків - до Трінко і назад 1200 рупій (на рисепшен ті ж тук-тук, але по 1500). Збиралися поїхати, але так і не поїхали. Після насиченої поїздки островом було просто ліньки по жарі їхати в курне містечко на огляд індійського храму та супермаркету. А більше там нічого робити.
Острів Піджеон. Відверто розчарував. Від берега – 4 км. Човен туди-назад 15$ (хоч на весь день). На острові - багато зелені, дві скелі, 4 солдати з 2-ма автоматами Калашникова. Декілька бухт. Плавати з маскою менш цікаво, ніж у Чорному морі. Тільки тут, порівняно з Кримом, замість водоростей на валунах – мертвий корал та менші живності. Ну бачили ми 2-х акулок по півметра, та й що. Морська живність якщо брати за 10 Єгипет, тут на 3.
Спроба проплисти навколо острова не вдалася з двох причин: через сильну зустрічну хвилю і через велику кількість дрібних, що набилися в майки, до 2 см. прозорих голочок (місцеві потім пояснили, що це дрібні креветки). Кораловий сад викреслили зі списку з тієї ж причини – корал ще не відновився після цунамі. Із розваг – це все. Анімації, дякувати Богу, немає. Аюрведа – відсутня. Дискотека – також. Територія – досить велика, але піти – нікуди. О 22/00 усі лягають спати або йдуть пити за номерами.
Їжа. У нас був оплачений сніданок/вечеря. Сніданки - як скрізь, "шведський стіл": омлет, бекон, сік іноді фреш, фрукти, солодке, кава-чай. Ситно, але трохи одноманітно. Першого дня, після приїзду, вечеря була – «шведський стіл». Потім, через невелику кількість відпочиваючих зробили по замовленню. Якось на вечері було зайнято лише 5 столиків. Офіціанти ввічливі та запобіжні. АЛЕ.
Ні свинину, ні яловичину готувати не вміють (щоправда, не тільки тут, а й по всьому маршруту). Не те що прожувати, ножем не завжди розріжеш. Натомість морепродукти! На вечерю – за меню: акула, барракуда, кальмар, креветки… На обід, у барі біля басейну, за недешево: креветки у місцевих приправах (дуже гостро, але мені сподобалося) – 900 рупій, королівські гриль – 2000, краб – 2000 за пів кілограма, лобстер - 500 за 100 грам. АЛЕ. Тепер ні рибу, ні креветки я не буду їсти два місяці.
Живність. Періодично повз нашу терасу діловито пролітав зелений папуга з великою жовтою дзьобом. Дуже багато галасливих, нахабних, хитрих, худих ворон. Один раз бачив зелену пальмову змію розміром із півметра. Повно бурундучків (дуже схожі на наших білок, тільки менші та смугасті). Ті бурундучки, які живуть біля пляжного бару сміливішими: під час обіду залазять на столи і можуть взяти частування з рук. Товсті. Ті, що живуть подалі – полохливі та не вгодовані.
Три рази через готель проходили зграї мавп, штук по 20 – 30. Один раз були годовані спеціально для цієї мети припасованим печивом та бананами. Чотири особини настільки охамелі, що зайшли в номер і почали вимагати добавки. Проте побачивши бичбоя з рогаткою, що поспішає до нас (він з мавпами постійно воює), поспішно рвонули за паркан.
Черепашки. У готелі, поруч із пляжним баром, часто сидить араб – продавець черепашок. Купили кілька. Його «опікають» охоронці та ганяють «сторонніх» продавців. Але більш красиві і цікаві купили у продавця, що проходить.
Дорога додому.
Переїзд з Нілавелі до Валлкалу зайняв 6 з половиною годин, правда із зупинками на перекур тощо.
У Валлкал приїхали до 7-ї вечора. Зупинилися відпочити в готелі Club Hotel Dolphine. Про готель особливо розповісти нічого не можу – провели там шість годин. Великий номер, гарна техніка, гамірно, багато людей, нагадав єгипетський пляжний готель. О 00/30 їдемо до аеропорту – 30 хвилин. Кордон.
Дьюті фрі - сувенірний набір-коробка: арак + ром + джин 20 $ плюс ще трохи - для душі. Літак, у зворотному порядку. Київ.
Кілька слів на закінчення
*Зупинки по всьому маршруту в готелях рівня 3*. По-перше: зупинятися в готелях вищої категорії, типу «проїдете по маршруту делюкс», на Ланці немає ніякого сенсу, троє досить хороші самі по собі, та й насолодитися сервісом 4 * і вище за один вечір все одно не реально. І по-друге: готель Dickwella Resort 4* на практиці виявився повним відстоєм, гіршим за будь-яку з відвіданих трійок.
*Визначні місця та готелі детально не описую, більше зупиняючись на своїх відчуттях. Для допитливих достатньо набрати назву готелю або місця в пошуковій системі, там всі описи є в надлишку.
*Спільне враження від поїздки – позитивне. Залишилося ще багато невивчених цікавих місць, але найближчим часом повертатися на Ланку ми з різних причин не збираємося.
*Текст написаний - від нічого робити, на відпочинку в готелі Нілавелі Біч, іноді замість пообіднього сну і завершений у Києві.
*Сподіваюся розповідь виявиться комусь корисним.

Нілавелі – Київ.
Травень 2011
згорнути