Maja Villa 3*

Вілла розташована поряд із основною зупинкою, де всіх туристів забирає трансфер.
Заселення швидке.
Номер чистий, постільна та рушники чисті.
Є міні-кухня. (Посуду мало).
Чайник є.
Фен немає.
Меблі всі відмінні. Ліжко та диван дуже зручний.
Поруч є магазини.
До пляжу 5 хв.... →
згорнути

Вілла так собі, але ми там у принципі і не знаходилися, але все було чистенько. Щоб залишитися переночувати всі зручності, там є. Хазяйка привітна, але це не супер мега готель, як хтось може собі нафантазувати. Готель у селищі Рафаїловичі, в тихій частині, набережна з ресторанами за 60 метрів від вілли. Найближче місто це Тіват, якщо у селищі буде нудно.... →
згорнути

Гарно, але ветхо – це не про віллу. Це про країну загалом.
Мрія побувати у Чорногорії була в мене давно. Але короткий сезон і щипаючі ціни (порівняно з єгипетсько-турецьким ол-інклюзивом) змушували все й відкладати та відкладати. А відкладати мрію шкідливо. Тому якщо не зараз, то коли вирішила я і потай від чоловіка купила тур. Летимо втрьох – із десятирічн... →им сином.
Перші враження
Шалено порадував ранковий, а не нічний виліт. А чому? Невеликий аеропорт Тівата не підсвічує злітно-посадкову смугу, і всі рейси здійснюються при денному світлі. Виліт із Жулян, що не може не тішити. Востаннє звідси відлітали в Даламан у 2016 (розповідь про нашу подорож є на сайті). З того часу аеропорт розширили. Рейсів більше, туристів – теж. Летіти якихось кілька годин, не встигли озирнутися як вже приземлилися. Смуга дуже вузька, оповита горами. Думаю, пілотам у Тіваті нелегко. Вивантажуємося і. . . топаємо до терміналу пішки. Ніякого автобуса, тим паче – рукава. Черга не міститься в будівлі, її хвіст – на вулиці. Але паспортний контроль пройшли швидко. Забираємо багаж та йдемо у свій автобус. Вдихаю запах хвої біля аеропорту та розумію: ми не в тропіках. Не в задушливій у найвищий сезон Туреччини. Клімат дуже м'який. Сонце жарить, а дихати легко. У тіні – то взагалі казка.
Розвозять нас через Будву. Спершу вивантажуємо туристів там. Дивлюся на всі боки: так це ж Крим! Але не в найкращі його роки. Недобудований, переділений. . . Наші Рафаїловичі за 10 км від Будви. Буквально 15 хвилин, і ми на місці. На зупинці нас зустрічає господиня вілли. Заходимо в хвіртку, спускаємося сходами - і ось уже вілла. Території як такої немає. Лише 3-поверхова будівля. Квітів багато. Піднімаємось на 2 поверх. Номер 14. Двокімнатний з великим балконом та міні-кухнею, все чисто. Сантехніка нова, телевізор на стіні – плазма. Кондиціонер. Все дуже гідно!
Незрозуміло якою мовою намагаємося дізнатися, де ж нам поснідати - адже у нас у путівці напівпансіон. Не з першого разу розуміємо, що кафе при віллі нема. Потрібно спуститися на набережну, віддати ваучер - наша їжа там. Ок. Ідемо. Приходимо в дуже маленьку кафешку прямо на набережній – близько 6-8 столиків на веранді, решта під парасольками на пляжі. Сніданок із 7 до 10. Вечеря – з 19 до 21.00. На сніданок шведський стіл. Бедний, хочу вам сказати. На сьогодні омлет закінчився. Залишилися булки та м'ясна, сирна нарізка. Кава, чай… Кава дуже слабенька, заварена прямо в чайнику, але вічно холодна. Була в мене цікава історія, як ми шукали кави на Шрі-Ланці. Якщо коротко, то в готелі була отака рідка-рідка кава. Хотілося сьогодення. При черговому візиті до міста з нашим тук-тукером попросили дістати гарну каву. І ось заводить він нас у забігайлівку, де сидять одним місцевим. Я розумію, що кава зараз мені наливатимуть у скляну склянку. Кричу: не-не, пластик, пліз. Біжить за пластиковою склянкою в сусідню скриньку, я мучуся в очікуванні. Нарешті отримую свою склянку кави, жадібно пробую… Один на один, як у готелі. Жижа. Така сама кава і в Чорногорії.
Зі сніданком було покінчено, пішли досліджувати пляжі. Найближчий до нас – напівгальковий, напівпіщаний – завжди забитий людьми, брудний. Та й шезлонги по 10 євро. Жодного разу там не купалися. Рушаємось у бік мальовничого пляжу Каменово. Проходимо багато пляжів, але вони крихітні. Платні шезлонги, як правило, стоять з боку хорошого дрібно-галькового входу. А на безкоштовних частинах (де можна кинути рушник) – величезні бруківки. Дрібниця, але неприємно. Ідемо через тунель на пляж Каменове. Наша дитина в захваті – навколо стільки скель, якими можна лазити і стрибати. Кирило займається гімнастикою, і з ранніх років просто як мавпа – лізе на все, що можна. Загалом за криками «слізь, це небезпечно», «та куди ж ти знову! » 10 хвилин до пляжу перетворюються на всі 20. Каменово – красивий пляж, розташований у закритій бухті. Але багатолюдний! Впасти буквально ніде. Нонам дуже жарко, кидаємо рушник, занурюємося. . . І ось тут моє найбільше розчарування. Вода холодна. Так, я чула, що Адріатика чиста саме тому, що прохолодна. Але не такою ж мірою! ! Я люблю купатися довго, багато плавати. Але на жаль, у такій холодній воді, з моїм організмом це – «привіт, цистит». І одразу мій висновок: Чорногорія значно програє Егейському узбережжю Туреччини. Я про Мармаріс. Краси навколо ідентичні (я про гори, пагорби, рослинність). Але море в рази тепліше, сервіс вище, готелі з системою «все включено», як не крути, зручніше. Клімат у Туреччині не такий м'який, прохолоди практично немає – це так. Але в іншому… Та й за ціною Туреччина буде дешевшою. Ну або ціна та ж, але готель класом вище і з додатковими сервісами. Так, чим більше подорожуєш, тим ти більш прискіпливий турист.
Накупалися, наплавались - можна і на денну сієсту. Під кондиціонер. Дитина, щоправда, наших планів не поділяла. Та й нехай дивиться мультики. Але сховавшись білими простирадлами, розуміємо, що про воду зовсім забули! Як добре мати щодо дорослих дітей? Кирило із задоволенням іде до магазину біля вілли, купує хліб та воду. Захлинаючись розповідає, скільки копійок йому дали здачу...Хліб, до речі, для бутербродів. Як досвідчені мандрівники, веземо з дому кілька палиць ковбас, сосиски, паштет, спагетті, рис та гречку. Усі крупи у маленьких пакетах. Це все гарнір на обід. Хоч як крути, морське повітря наганяє апетит. Та й дитині таки треба обідати. Це я можу на фруктах цілий день триматися. За обіди відповідав чоловік – у нього це чудово виходить. Пару разів накривали обід на балконі, але на жаль… Сонце смажить, насолоди нуль. Довелося з тумбочки зробити стіл та обідати у номері.
Перед вечерею досліджували дикий пляж, перед тунелем Каменово. Це маленька лагуна з величезним камінням. З них можна стрибати у воду, глибоко відразу. Кирило аж пищав від захоплення. На каменях можна засмагати. . . Від каменів є тінь. . . Загалом для нас ідеально, якби не одне але. Табличка перед входом: «Обережно, падіння каміння. Купатися та засмагати заборонено». Але що ж нашим людям таблички? У тому числі й нам. Забігаючи наперед, скажу: купалися ми там кілька днів. Поки що на наших очах не почали обвалюватися каміння прямо на художників, які творили на найбільшому камені. Зібралися і змилися звідти дуже швидко. МИ були на іншому боці цього пляжу, але теж трохи того… Налякалися. Навіть Кирило вразився. Більше ми сюди не поверталися.
Отже, вечеря у нашій кафешці. Підходить офіціант та пропонує чотири страви на вибір. Зазвичай це: курка, свинина, котлета та риба. Найчастіше ми з чоловіком брали рибу. Де ще співаєш свіжу форель? Тарілки величезні. Гарнір – правильний. Багато овочів: і свіжих, і тушкованих у клярі. Кухня і справді смачна і близька нам: жодних східних спецій, в міру гострих і пряних. Мене тішило, що Кирило з'їдав усе. Хоча це той ще товариш по їжі: змалку не змусити. Всі наші ол-інклюзиви проходили у стеженні за ним, щоб узяв хоч щось крім фрі та макаронів. А тут такий приємний сюрприз. Вечері без нервування. Ми смакували, а він з'їдали швидше за нас і біг тискати собаку Беллу. Це талісман нашого кафе. Біла маленька дворняга. Вже в роках Мабуть, господарський собака. Весь час вона спала під столиком найближчим до бару. І лише на вечерю вирушала на променад між столиками. Підгодовували ми Беллу. А Кирило тискав, скільки хотів. Зараз досі називають Беллу найяскравішим спогадом про Чорногорію.
Відвідали місцевий супермаркет, який прямо на набережній. Ціни у євро, але краще у гривні не переводити. Так спокійніше. Але заради справедливості скажу: знайшли ми класне пиво по 0.79 євро (по акції в супермаркеті). У нас таке пиво дорожче. Головне, супермаркет неподалік пляжу: можна було весь час купувати холодне.
Іспанець на пляжі
Ну і протягом теми алкоголю. Знову як мандрівники зі стажем, взяли з собою пляшку рому і пляшку джина (попередньо переливши в пластикові пляшки). До речі, правильно зробили, бо дьюті фрі у Жулянах не порадував (вибір невеликий, ціни на космос). Зрозуміло, що більша частина цих міцних напоїв дісталася чоловікові (я більше з вини та пива). І він, як господар цих напоїв, бере з собою літр рома на пляж. Кажу: ну куди, зараз нагріється на сонці, це тільки перша склянка буде в кайф, а далі помиє. Та й взагалі міцні напої із сонцем не сумісні. Ні, каже. Крижана кола із супермаркету його (ром) врятує. Ну гаразд, господар-барин. Ідемо на дикий пляж із камінням (справа була до обвалу). Займаємо найбільший камінь. Тут раптом до каменю підходить засмаглий чоловік. Щось питає іспанською. Інґлішу, кажу. На дуже ламаному інгліш запитує чи глибоко тут і чи можна стрибати. Показую на Кирила, котрий стрибає. Він радісно каже «окей» і роздягається. Чоловік, який на інглиш знає лише жести, вже пропонує йому нашу маску та ласти. Так, ось такий він товариський у мене. Я йду купатися, плаваю хвилин 15, весь час дивлюсь на камінь, де іспанець та чоловік активно щось обговорюють. Якою мовою, цікаво? Я повертаюсь на камінь. Іспанець одразу йде плавати з нашою маскою. А чоловік розповідає: хотів почастувати його українською колою. Кажу, як це? Показує ром у пляшці з-під коли. Каже, хотів пожартувати і налив підвидом коли чистий ром. Іспанець не відмовився, але другу попросив налити вже із нормальною колою. Ну ось такі чоловічі жарти. Загалом коли іспанець купувався, трохи поспілкувалася з ним. Знов-таки суміш інглиш, іспанської та жестів. З'ясувалося, що іспанець насправді аргентинець, який приїхав на ЧС із футболу в Росії. Місяць він гасив у РФ у різних містах (показував мені фото на стадіонах в основному), потім вирушив до Європи. Гарний тур вийшов. Спочатку побував у всіх столицях, потім вирішив на морі рвонути. Ще вчора був у Хорватії. Каже, що ціни – космос! А море та краси ті самі, що й у Чорногорії. Вірю! Та й чесно кажучи, я захотіла їхати до Хорватії. Море там Адріатичні, отже - холодне. Краще ще раз у Мармаріс злітати. Отак мило, з ромом поспілкувалися з людиною з іншого континенту.
Вилазка до Будви
Наступного дня вирішено було їхати до Будви за креветками та м'ясом. Наш ненав'язливий гід (вперше бачу такого! ) на інфо зустрічі порекомендував нам ринок у Будві та біля нього ж супермаркет. О боги! Не нав'язував екскурсії, а просто відповів на мої запитання щодо них. Від сили поспілкувалися 20 хвилин у нас під балконом. Обмінялися вайбер і все. Вирішили їхати в самий сонцепек, але без Кирила. Щоб не втрачати дорогоцінний час відпочинку. Вийшли на зупинку, хвилин 10 зачекали на місцевий автобус і вперед. Автобус практично порожній, працює кондиціонер, доїхали із комфортом. Ринок знайшли одразу ж. Побачили лавку з рибою та морепродуктами. Купили за 10 євро кілограм креветок. Попросили посмажити. А поки що пішли до супермаркету. Що я вам скажу? Ціни такі самі, як і у нас у супермаркеті на набережній. Особливо закуповуватися колою чи пивом і тягнути це в руках не було сенсу. Навпаки, ми у мінусі, т. к. ціна проїзду 2 євро. Помножити на дві. І ще раз на два (дорога назад). Якось не дуже раціонально. Але зате! На ринку (маленький критий, біля супермаркету) ми знайшли прошутто за розкішною ціною (від 2 до 5 євро залежно від ваги). Так, це були обрізки (не цілий шматок), але як це смачно! Тішило, що він був запакований у вакуум. Чоловік одразу збагнув, що сюди ми більше не приїдемо і закупив пару пачок додому. Докупили ще овочів, інжиру та махнули за креветками. Далі хотіли знайти м'ясну лавку, де стейк смажать за тебе. Обійшли квартал навколо ринку, питали місцевих. Але ніхто нічого подібного не чув. Обдурив гід. А може, ми щось наплутали. А може, мовний бар'єр. Але шукати далі було дуже спекотно, тож пішли ми на зупинку. Поки чекали на наш автобус, розглянула трохи Будву. Ну, вилита Ялта. З її набережною та магазинчиками.
Приїхали до вілли. Сіли обідати. Як же смачно! Креветки, овочі! Дійшли до інжиру. Чоловік каже: даремно гроші витрачали. У нас у саду валяється на землі, ніхто його не збирає. Так ось, цього вечора чоловік із сином ходили збирали. Надвечір перед від'їздом знову пішли, але інжиру вже не було. Видно, помітили зникнення господарі, стали самі збирати. На набережній у Рафаїловичах, до речі, дуже дорогий інжир. Щось близько 18 євро чи то кілограм, чи коробочка.
Боко-Котор
І знову лінивий відпочинок на пляжі
Після екскурсії в Боко-Котор я вирішую, що на каньйони я не їду (чоловік і син спочатку не хотіли). Залишилося всього 2 дні відпочинку і за всієї моєї любові до екскурсій не можу я одним з них пожертвувати на задушливий автобус і підйом о 4 ранку. Відкладемо каньйони на потім. Після обвалу каміння на дикому пляжі ми сходили на цивільний. Щоправда, шезлонг за 10 євро не брали. Ютилися на рушник. Якась страшна слов'янська жаба не дозволяє викинути 20 євро (а по хорошому 30, адже Кирило вже великий і хоче окремий лежак) на комфорт На креветки будь ласка. На пиво теж. На вино – за милу душу. Але не комфорт на пляжі. І як із цим боротися? Загалом, не сподобалося нам на тому пляжі. Пішли на пляж біля паркування катерів. Там є пірс, і мої чоловіки захотіли з нього стрибати. Вода була брудніша, ніж на інших пляжах (зрозуміло - катери! ) Але полювання пущі неволі. І ось після чергового походу за холодним пивом до супермаркету, чоловік вдається надихнутий: каже, грошей дай! Там чоловік прямо з машини продає креветки, щойно спійманий. Щоправда 20 євро за кілограм, а не 10, як у Будві. Але якщо до 10 додати 8 за проїзд – виходить баш на баш. У результаті ми купили у нього креветки. Останні забрали, мало не побилися за них із російськомовним мужиком. Жартую. Чоловік поступився. Каже, цього мені мало, а продавець обіцяв ще привезти, як син наловить у море. У пакеті залишалося менше кілограмів, зійшлися на 15 євро. Ось тільки налаштування «готовка» у продавця немає. Гаразд, самі якось. Купили трохи олії, часнику, спецій. Чоловік посмажив. Смачно! Але весь час у нашому номері був запах креветок. З вентиляцією на міні-кухні у них дуже погано. І тільки напередодні вильоту, ми зрозуміли, як жорстко порушили закон. Сходила я до інфо-дошки, щоб дізнатися про час трансферу. І побачила цікавий напис: смажити м'ясо, рибу та морепродукти у номерах категорично заборонено! Ось так ось. Не знаючи, чи порушили закон.
Вечори у Чорногорії
Після вечері ми пішли на променад набережною. На свою голову. Вузькою доріжкою йдуть натовпи людей. З візком кожен третій. Дуже багато хто з дітьми. Це чудово...Але натовпи - це не моє...Дуже швидко ретирувалися в номер. Перед цим я зазирнула до супермаркету, знайшла вино у скляній літровій пляшці, але під кришкою… як у пива. Нічого не розумію, що написано. Підходжу до консультанта: ред? Драй? Тобто сухе, червоне? Так-так – киває вона. Чудово! Коштує близько 4 євро. Виявилося непоганим, але на любителя. Дуже молоде вино, трошки бродить навіть. За два вечори випили. Намагалися це робити на балконі, але комарі не сплять. І знову-таки нас рятував номер із кондиціонером, російським телеканалом та старі добрі карти.
Виліт пройшов без пригод. Тільки-но повідомили про нього пізно, рази чотири ходили до інфо-дошки, готова була написати на вайбер, але прийшла інфа: все за планом. А це означає раннє піднесення, недовгий шлях до аеропорту і вперед. Додому планувати нові подорожі! Мої висновки про Чорногорію такі: красиво, але ветхо! Але це поки що. Думаю, щодо туризму тут все ще попереду.
PS: Я нарешті зрозуміла, чому країну назвали Чорногорією, коли серед сонячного дня раптом набігли чорні хмари. На якийсь час усі зелені гори стали абсолютно чорними.
згорнути