Маєток 1*

Нагода поїздки до Луцька, як це часто буває, трапилась цілковито несподівано. Часу на „обирати-де-жити” було обмаль, бо ще ж треба було з’ясувати „а-що-побачити”. Тому критеріїв пошуку було два: зручний доїзд й ціна (звісно, зазвичай прагну, щоб подорож була бюджетною, але якщо обирати між „дешево й сердито” і „дорожче, але краще” – оберу друге). Нашвидкуруч... → варіантів проживання було обрано три: „Алекс” (готель домашнього типу), про який було найбільше позитивних відгуків в інтернеті, готель „Околиця” та міні-готель „Маєток”. „Околицю” майже одразу виключили: він був нам по ходу руху, й вже о 13.00 на подвір’ї були святково вбрані гості, вочевидь, мало святкуватись весілля. „Алекс” виключили із списку згодом, бо він з іншого боку міста – незручно добиратись. Зупинились на „Маєтку”, тим більше, що як зазначається в інформації з Інтернету, він „расположен на окраине города Луцка с восточной стороны недалеко от киевской трассы ровенского направления и от гипермаркета "Епицентр"”. Шукали правда довгенько. Готель розташований в селі Липини, село велике, дороговказів про місцезнаходження готелю – жодних. Дякувати дівчині з рецепції, вона телефоном все докладно розповіла, і нарешті ми приїхали.
Готель являє собою одноповерхову будівлю, в якій одразу при вході ліворуч – номер для проживання (для тих, хто не палить), напроти – рецепція. Далі вперед – велика зала, в яку виходять двері інших номерів для проживання (всього, здається їх в готелі 6). Нас поселили у номер при вході, бо, зрозуміло, йти через зал, де відбувається святкування, з речами, було б незручно й нам, і гостям було б ніяково. До речі, про гостей. Треба віддати належне дівчині з рецепції – вона чесно попередила нас, що в готелі святкується день народження, тому якийсь час прийдеться потерпіти шум. В моїй уяві шум від святкування – це коли готельні номери розташовані на другому поверсі, а ресторан – на першому. А тут – святкування відбувається просто у тебе за стіною. При цьому ввімкнено мікрофон, колонки, грає музика, співає музИка, повискують гості. А в номері – не тихо працює телевізор (щоб хоч якось заглушити звук ззовні), перша година ночі, на хвилинку поринаєш у сон, аж раптом Сі Сі Кейч починає співати про тяжку, вочевидь, долю німецької жінки та її нерозділене кохання. Одним словом, жах!
Оскільки ми приперлись в цей заклад вже надвечір, зрозуміло, захотілося їсти. Ще коли їхали, запитували по телефону, чи нагодують нас. Запевнили, що так. Приїхали. Поселились. Про номер (його № 1). Складається з кімнати, передпокою та санвузла. В кімнаті – велике ліжко (яке складене з двох невеликих, і це відчуваєш вже вночі, коли провалюєшся у яму між ліжками), телевізор, круглий столик (і жодного стільця. Вечеряли за ним, сидячи на ліжку) і невеличке ліжко (для дитини, наприклад). Над великим ліжком - світильники (які не працюють). В передпокої – великий диван і вішачок для одягу. В санвузлі – ванна з шторкою, унітаз, умивальник. Жодних „мыльно-рыльних” засобів не передбачено. Не можна сказати, що брудно, але на всьому лежить якась така печатка неохайності, як буває, коли вже й треба генерального прибирання або косметичного ремонту, але ще почекаємо, бо ні грошей, ні натхнення нема. Взагалі, готель складає враження таких собі „номерів для інтимних зустрічей” – тобто люди приїхали, гарно випили-закусили, відпочили і роз’їхались. І хоча й в’язані серветки скрізь, тобто видно, що господарі дбають про затишок, але хочеться замість них побачити чисту трубу у ванній, на яку можна не боячись підхопити якусь заразу повісити для сушіння рушник. Або більшого розміру простирадло на нібито двоспальному ліжку, бо простирадло явно з полуторного ліжка, тому вночі воно збивається на середину ліжка, й спиш решту ночі на голому матраці, на якому (де „Ревізор” і Оля Фреймут?!) жодного натяку на наматрацник. Але ми й самі не з Парижу, з цим всім якось примирились, вибору все одно не було. Коштувало це все 250, 00 грн. за прейскурантом, але виграли в миттєву лотерею знижку 20%, відповідно, заплатили 200, 00 + 10, 00 за парковку у дворі. Годували нас у номері. Й на вечерю, і на сніданок ми доїдали те, що не з’їв банкет. Напевне, кухарі й офіціанти вважають, що якщо податли тобі напівхолодне картопляне пюре з котлеткою, ти нізащо не здогадаєшся, що ця страва призначалась для якогось гостя, який не прийшов на святкуваня. Можливо, аби підігріли – вдалося б краще це приховати. Але для чого зайвий клопіт, тим більше, що за цю вечерю на двох персон заклад отримав подвійну оплату: один раз – від святкувальників, один раз – від заїжджих гостей. Так само на сніданок: ну для чого готувати тобі замовлений омлет, якщо швидше та з меншими зусиллями засмажити яєчню, до якої докласти втретє або вчетверте підігріті відбивні (принаймні, такими був їх вигляд і смак). Може, десь я й прискіпуюсь, але, як на мене, варто буває заплатити на 100-200 грн. більше, щоб отримати шанобливе ставлення до себе, як до гостя. А так - не врятувала навіть дешевизна. Тому, з урахуванням всіх складових – тверда четвірка за десятибальною шкалою. Більше не приїдемо. А шкода, бо в усіх інших аспектах Луцьк мені дуже сподобався. Єдине, наступного разу (чи наступних разів) обиратимемо інше місце. Обов’язково.
згорнути