Riu Tikida Beach Hotel 4*

Влітку 2014 року, а точніше з 18 по 29 липня мені пощастило відпочити в готелі Riu Tikida Beach у місті Агадір досить цікавої африканської країни Марокко. Готель є 4-зірковим за статусом, однак у мене мова не повертається назвати його 4-зірковою, оскільки мій відпочинок вийшов на п'ять зірок.
Я хотів би розповісти загалом про відпочинок, а не лише про готел... →ь, при цьому почати з моменту вильоту з Москви та завершити моментом прильоту назад до Москви. Отже, все по порядку.
З вильотом мені та друзям пощастило. Спочатку він був призначений на пообідній час 18 липня, але потім його перенесли на нічний час (у ніч із 17 на 18 липня). Таким чином, ми фактично не втрачали можливості повноцінного перебування в готелі в день заїзду, оскільки в Марокко ми прилетіли в районі 5 6 ранку за місцевим часом. Вдало вийшло і з вильотом - він був вечірнім, тому останній день в готелі можна вважати повноцінним.
Сам літак (авіакомпанія UTAIR), звичайно, залишив бажати найкращого. Мінімальна відстань між сидіннями і, як наслідок, відсутність можливості витягнути ноги мене не порадували. Не було й міні-телевізорів, вмонтованих у спинку сидіння. Єдина розвага – поспілкуватися із сусідами та послухати плеєр. Позитивним моментом був непоганий дворазовий сніданок. Переліт зайняв близько 6 години, і в літаку я встиг поспати близько 1 години. Зверну увагу на те, що при зльоті та приземленні в літаку чомусь не роздавали цукерок для пасажирів, які зазвичай роздають…
Тим не менш, до Агадіра ми долетіли благополучно, і на тому спасибі. Першим враженням від Марокко стала ранкова прохолода та вітер. Це нас, зізнатися, дещо збентежило, проте всі сумніви щодо погоди розвіяла гід, що супроводжувала нас в автобусі (туроператор ANEX-TOUR).
За її словами, на узбережжі океану в Марокко часто буває похмуро і трохи прохолодно, особливо вранці. Однак протягом дня зазвичай виглядає сонце, і все стає на звичні місця. Сонце, океан і пісок для туристів, що люблять пляжний відпочинок, тут забезпечені. А засмагу можна придбати і за похмурої погоди.
На автобусі нас привезли до самого готелю, який розташований на першій лінії від океану. У готелі нас дуже тепло і чемно зустрів адміністратор і практично відразу поселив у чудові просторі та комфортабельні номери (хоча зазвичай заселення проводиться після полудня). У мене був номер без балкона (що відповідало путівці), але вікна виходили прямо на пляж і на Атлантичний океан. У будь-який час доби я міг просто відкрити вікно і насолодитися видом на океан і приголомшливим шумом хвиль.
Щодо прибирання номерів, то тут зазначу лише те, що до неї у мене немає абсолютно жодних претензій.
Так, у номері у мене не було мінібару (що було минулого року в Єгипті), але він мені був і не потрібен, оскільки (на відміну від Єгипту) я не відчував спраги під час відпочинку. Дві пляшки з питною водою щодня були у моєму розпорядженні, та й ті мені знадобилися лише для виїздів на екскурсії.
Після розміщення в номерах ми з друзями вирушили прогулятися берегом океану. Було все ще похмуро, вода в океані виявилася холодною і ми, зізнатися, знову трохи засмутилися ...Але пізніше цього ж дня виглянуло сонце, проясніло, вода досить швидко нагрілася, і вже після обіду ми з величезним задоволенням хлюпалися в океані і гойдалися на хвилях. .
Якщо продовжувати розмову про самий готель, то потрібно зазначити, що, крім комфортних номерів, на його території (прямо всередині готелю) розташовані два зелені сади. Це щось чудове.
Серед будівлі з мінус першого поверху до третього росте дерево, з огорожі четвертого поверху звисає величезний кущ, внизу розташовані дрібніші рослини. Архітектура та оформлення цих садів у готелі просто на диво. Я був просто приємно вражений, коли побачив такий сад уперше.
Побував я в номері та у друзів, який, на відміну від мого, був обладнаний балконом. Вигляд з балкона відкривався прекрасний: з одного боку - пляж і океан, з іншого - територія, що прилягає до готелю, з басейном, лежаками, барами та ресторанами. На балконі росте величезний кущ алое. Здорово!
Внутрішнє оформлення готелю також дуже красиве. Різні статуетки, квіти. Зовні готель оформлений альтанками в китайському стилі (принаймні, мені здалося, що в китайському ... ). Звичайно, готель не назвеш царським палацом, але для туриста архітектура та дизайн, на мій погляд, найвідповідніші.
Басейн не дуже великий, але й не найменший.
Поруч із ним знаходиться стійка, де видають рушники та інвентар для спортивних ігор.
Що характерно (для багатьох готелів): поряд з басейном розташовано багато лежаків, які правилами готелю займати заборонено, проте це не зупиняє туристів з різних країн, і вони з самого ранку закидають усі лежаки рушниками та йдуть у своїх справах.
За басейном розташовані два тенісних корти для великого тенісу, невеликий спортивний майданчик для баскетболу, волейболу, міні-футболу, два столи для настільного тенісу.
Трохи про ресторани. В одному з них, розташованому далі від океану, проводилися сніданки і вечері ...На сніданок тут можна було скуштувати шампанського і поїсти все, що завгодно (система All Inclusive). Їжа у всіх ресторанах відмінна, смачна та різноманітна (вона анітрохи не встигла набриднути), що особисто для мене є великим плюсом.
Відзначити можна смачний сир вранці, добротну яєчню (як омлет, так і глазунню), каву, різні сорти чаю, фрукти, йогурти, м'ясо і т. д.
Обіди проходили в іншому ресторані, розташованому поряд із пляжем – на березі океану. І вигляд, відповідно, звідти просто самий. Тільки уявіть - ви їсте, а поруч - Атлантичний океан! Подвійне задоволення!
З напоїв на обіди та вечері офіціанти пропонують молоде марокканське вино кількох сортів: біле, червоне, рожеве (або “Rose”). Вино дуже приємне на смак. Запам'яталася мені і чудова фраза мого друга: Толик! Rose». При цьому звернення «Толик! » відноситься до будь-якого офіціанта незалежно від статі та віку. На обід та вечерю також можна було скуштувати морозива. Воно теж чудове, особливо якщо його посипати горішками і полити карамеллю або вишнею. Чудова запечена картопля також залишила приємне враження.
Усього решти теж було в ресторанах вдосталь.
Двічі ми вечеряли в ресторані на березі океану за спеціальним замовленням (заздалегідь). Це була рибна вечеря. І треба сказати, риба чудова. Ще більше сподобалося те, що ввечері в цьому ресторані можна було спостерігати, як на океані відбувається захід сонця. Яскравий сонячний диск, що висить у повітрі, зникає буквально за лічені 2-3 хвилини.
Є ще два ресторани на території готелю. Перший з них – ресторан марок-канської кухні, але туди ми так і не дійшли, оскільки чули не дуже хороші відгуки (про те, наскільки вони правдиві, судити не беруся). Другий - ресторан італійської кухні, де ми часто проводили полуденки (можна було тут і пообідати, але не зрослося). Цей ресторан розташований просто неба і являє собою щось на зразок намету, поруч з яким розташовані столики. Кухня включає дуже смачні млинці, не менш смачні вафлі, фрукти, овочі.
Хтось відразу здогадувався, що ми або росіяни, або поляки, хоча ми не встигали вимовити жодного слова. Часто від офіціантів та людей на вулиці можна було почути фрази: «Раша, польська? », «Харашо? » і т. д. Ніхто ставився до нас з деякою часткою зневаги, деякі, навпаки, з повагою і навіть теплотою.
Не знаю від чого це залежить, але деякі з офіціантів у барах та ресторанах ставилися до своєї роботи творчо та подавали нам справжню Copacabana або Pinacolada. Інші ж з незрозумілих причин замість зазначених напоїв наливали щось на кшталт апельсинового соку і працювали абияк.
Одного з офіціантів хтось із нас охрестив «Хворим» за те, що чотирьох чоловік він посадив за маленький столик. Ця назва набридла, і ми стали на вечерю ходити саме до неї… «Вечеря у Хворого».
Відзначу та поведінку туристів. Абсолютно не побачив я жодної різниці між росіянами та людьми з інших країн.
Хіба деякі собі на тарілки стільки їжі не накладали відразу, хто це робили ми. А в іншому – все також: і облизування пальців тощо. Деякі іноземні туристки навіть дозволяли собі засмагати біля бас-сейну без бюстгальтера. Це ж не дикий пляж, зрештою… Та й тітьки не у всіх такі гарні… Було б, що показати, як то кажуть. Так що культура поведінки визначається не тільки народом, але і вихованням людини (насамперед).
Варто окремо відзначити один із барів, розташованих не на території, а всередині готелю – Cascade Bar. Увечері тут проводилися різноманітні анімаційні програми, концерти, інтерактиви...Досить милий бар із послужливими офіціантами...Прекрасний чай з м'ятою, який мені дуже сподобався.
Взагалі, чай із м'ятою – окрема пісня. Тут його подають у склянці, яку дуже красиво обертають серветкою, щоб не обпектися. М'ята в чаї є у ​ ​ вигляді листочка. Дуже смачний напій.
Пляжні рушники видавалися в готелі за картками, самі рушники можна було протягом дня поміняти на чисті або забрати картку. Невелика проблема полягала тільки в тому, що людина, відповідальна за видачу рушників, не завжди опинялася на місці.
Про анімацію та спорт ...Вдень готельні аніматори проводили заняття з аква-аеробіки в басейні, організовували ігри у волейбол і т. д. (все за складеним розкладом на кожен день) та видавали спортивний інвентар. Всі аніматори досить привітні… Увечері анімація зводилася до вже згаданих мною уявлень у Cascade Bar. Хтось співав, була можливість потанцювати… Аніматори підключалися до цих уявлень та танцювали з жінками, або сідали до туристів за столики та вели бесіди (не знаю, наскільки задушевні, бо до нас не підсаджувалися). Об'єктивним мінусом роботи аніматорів вважаю видачу спортивного інвентарю.
Однак увечері ми все одно не купалися, а лише бачили, що місцеве населення вечеряє на пляжі (далеко не всі, звичайно, більшість сидять удома).
Спеціальна невелика територія на пляжі належала безпосередньо нашому готелю. На ній розташувалися парасольки і шезлонги ...Т. е. Це майданчик для любителів позагорати, до яких я себе віднести не можу. Я більше люблю купатися, хоча і це мені може іноді швидко набриднути. Тому часто я просто прогулювався берегом вздовж пляжу, протяжність якого становить близько 6 км. Наш готель розташований приблизно посередині пляжної смуги. В один бік від готелю в кінці пляжної зони розташована гора Агадіра, біля підніжжя якої розташувалися найновіший комплекс будівель міста (я не зміг дізнатися, готельний це комплекс чи ні), що має назву «Marina», а також Агадірський судноплавний порт.
В іншу сторону від готелю, якщо дійти до кінця пляжу, то за готельною лінією можна побачити огорожу палацу чи то якогось султана, чи ще когось… Туристів туди не пускає поліція, тому що це територія, що охороняється. Тому до кінця пляжу дійти так і не вдалося, тільки до кінця готельної лінії. Навпроти палацу, вже в океані, лежать два великі валуни, які мабуть захищають палац від морського нападу (хоча тут я можу сильно помилятися).
На самому пляжі розташовані також майданчики інших готелів, які десь і кращі за наш, але мене особисто це анітрохи не хвилювало.
Вигляд на сам океан просто чудовий. Я зазнав маси нових відчуттів. У ясну погоду можна бачити чуйну лінію горизонту, а ось у похмуру - ця лінія розмивається, небо майже «зливається з океаном», і здається часом, що ти перебуваєш у синьому куполі.
Ціни мало не вдвічі вищі, ніж у вуличних посередників, що працюють з іншими операторами. Звичайно, питання з безпекою ніхто не скасовував, але ...Після поїздки на одну екскурсію від ANEX, я вступив у розмову з чи то англійкою, чи то німкенею, яка пояснила мені, що я цілком можу довіряти одному з вуличних посередників. І треба відзначити, що моя остання екскурсія, придбана у нього, виявилася не тільки більш економною, але й цікавішою, ніж у ANEX (я говорю про екскурсію на пляж Легзіра, докладніше про нього нижче).
Кілька слів про екскурсії та поїздки всередині Агадіра та його околиць. Мої друзі один раз відвідали місцевий супермаркет «Morjane» (я його охрестив «можай-ском»), що нагадує наш «Ашан». За їхніми словами, це дуже гарний супермаркет із прийнятними цінами. Також кілька разів вони їздили на шопінг на місцевий ринок "SOUK". Це місце, де можна торгуватись. І якщо гід від ANEX-TOUR говорив, що можна скинути 1.5-2.
5 ціни від початкової ціни товару, то моїм друзям у деяких випадках вдалося скинути 8 цін (для довідки: місцева валюта - дирхами, на них можна обміняти тільки долари та євро, рублі не є ходовою валютою)! Ось чому вище я сказав про погану поінформованість гідів. Вчіться торгуватися і вас охрестять місцеві «бербером» (африканська народність, яка в основному займається торгівлею), що і сталося з моїми друзями.
Разом з друзями ми купили у вуличного посередника (економія була колосальною, якщо порівнювати ціни з цінами у ANEX) тур, який включав поїздку на багах. Нам, правда, дісталися не дуже якісні машини, але, якщо відволіктися від деталей, загалом поїздка піском принесла задоволення. У всіх обличчя і бороди були в піску. У процесі поїздки на багах ми заїжджали на піт-стоп: нас напоїли чаєм із печивом та хотіли показати концертну програму.
Правда, ми відмовилися, бо гітара в артиста була не налаштована, а одна зі струн порвана і моталася без діла. Паралельно з нами на багах (тут машини були більші та якісніші) каталися в люди з інших держав.
По дорозі на цю екскурсію нас дещо здивувала велика кількість напіврозвалених будинків. Я зробив собі висновок, що побут марокканців залишає бажати кращого. Готелі - це, звичайно, зовсім інший рівень, але в місті далеко не все так добре.
У процесі поїздки на багах ми бачили одну літню людину, яка просто сиділа під деревом, що знаходиться кілометрів за три від найближчого житлового будинку. У нас залишилося питання – як він туди потрапив та чим живе? Бачили ми й сцену з фільму «Біле сонце пустелі» – старці у шапках, що сидять біля стіни.
Таким чином, у марокканців дуже цікавий, своєрідний побут і свої поняття про санітарію та гігієну.
В останній день у готелі, як і у всьому Марокко, закінчився піст, званий Рамадан, і розпочався сезон «водолазів». Жартую. Справа в тому, що в готель стали прибувати самі марокканці, а жінки в них надягають для купання спеціальні костюми, що закривають тіло. Тому ми їх так і охрестили - "по-долази".
Зазначу і те, що на території готелю розташовані дві цікаві установи. Перше - бар "Zanzibar", в якому мені вдалося побувати. Він досить цікаво оформлений. Друге – один із найкращих нічних клубів Марокко «Papagayo». Там мені побувати не вдалося, оскільки клуб було закрито через Рамадан. До речі, для відпочиваючих у Riu Tikida Beach вхід до клубу безкоштовний.
А тепер розповім про екскурсії (поза Агадіром та його околицями), на які мені вдалося з'їздити. Першу екскурсію я замовляв у ANEX-TOUR і коштувала вона 140 євро.
Вона була дводенною і включала поїздку в Маракеш, колишню триразову столицю Марокко, і (на наступний день) в колишнє піратське місто Ессуейра, а також відвідування різних магазинів і крамниць.
Відразу скажу про гіда, який нас супроводжував. Він дуже добре пояснювався російською мовою (а в нашій групі були тільки російські туристи з різних готелів Агадіра), але частенько плутав відмінкові закінчення, що, однак, сприйняттю інформації не заважало. Сама інформація була для мене дуже цікавою і включала в себе відомості про історію країни, її політичний та економічний життєвий уклад.
Дорога до Маракеш була дуже цікавою. На першій зупинці нам пощастило поспостерігати літаючих кіз. Тварини не літають у буквальному значенні, але на дерева залазять. Далі дорога протікала автобаном, що веде з Агадіра в Мара-кеш. Ми проїжджали кілька поселень, бачили місцевий житловий колорит.
Дорога проходила вздовж гірських хребтів Атласу, які також тішили моє око.
У самому Маракеш нас насамперед відвезли в мальовничий сад Сан Мажоре, в якому знаходиться безліч різних рослин. У саду у нас був вільний час близько 30 хвилин, що особисто мені ледь вистачило для того, щоб обійти весь сад та встигнути сфотографувати витончені пальми, кактуси тощо.
З саду ми вирушили до палацу одного з колишніх султанів (або королів) Марокко. Якщо мені не зраджує пам'ять, то назва палацу Бахія, і названий він на честь найулюбленішої дружини султана. Всього у султана було 4 дружини і 24 наложниці, які обслуговували дружин і виконували всю роботу по господарству. До речі, марокканці тільки недавно стали на шлях демократії в тому її вигляді, який є у більшості розвинених країн. Цьогорічний король Марокко є верховним головно-командувачем, а саму владу очолює прем'єр-міністр.
Народ Марокко, якщо мати на увазі його чоловічу половину, потихеньку відвикає від багатоженства. Воно не заборонено, але ...Для того, щоб завести другу дружину, потрібна письмова згода першої та рішення суду, де необхідно обґрунтувати потребу у другій дружині.
Палац Бахія має цікаву архітектуру, але вона не сильно мене вразила, оскільки мені доводилося бачити і щось цікавіше.
Після відвідування палацу нас повезли до центральної мечеті Маракеш, вище якої заборонено будувати будь-які будівлі в місті. Всередину ми не заходили, але прогулялися красивим садом, який знаходиться поруч.
Далі – знову в автобус, який провіз нас новою частиною міста. Проїхали мимохідь ми і готель, в якому, за чутками, справляла весілля дочка нашого нинішнього президента. Потім нас привезли в готель Red Hotel, що знаходиться навпроти залізничного вокзалу Маракеш.
У готелі ми пообідали (ціна обіду входила у вартість екскурсійного туру, проте напої подавалися платно, навіть проста вода). Після обіду ми провели кілька годин у готелі. Я встиг поплавати в басейні і зрозуміти, що Red Hotel є «прохідним», оскільки туристів у ньому мало, а територія його поступається за всіма параметрами готелю Riu Tikida Beach. У мене створилося враження, що в Red Hotel в Маракеш основний контингент туристів становлять одноденки, тобто такі ж мандрівники, як і ми. Особисто я б на перший же день скучив у цьому готелі.
Потім ми поїхали дивитись стару частину міста, так звану Медину. Слід зазначити, що Маракеш ділиться на дві частини – стару (Медина) і нову. За словами гіда, нова частина Маракеша є такою собі подобою Лас-Вегаса для європейців. Негативним моментом екскурсії є те, що в новому Маракеш ми нічого до ладу не подивилися, а просто проїхали окремі квартали.
Нічого від Лас-Вегаса я у новій частині міста так і не побачив.
Перед тим як увійти безпосередньо в Медину, ми зайшли в супермаркет в Маракеші, що має назву SORTI, Тут є буквально все - від магнітиків і тарілок до килимів і роботів. Я виявився єдиною людиною з усієї нашої великої туристичної групи (36 осіб), яка піднялася на третій поверх супермаркету. І я не пошкодував. На другому та третьому поверхах знаходиться не тільки те, що можна купити у цьому магазині. Тут є, можна сказати, справжні музейні експонати. Серед них опинилися столи та стільці, оформлені у стилі відомого фільму-сіквела «Чухий», у стилі фільму «Людина-павук. Ворог у відображенні». На третьому цей же у величезній кількості представлені мальовничі столи, дивани, статуетки, люстри, виконані в цікавому стилі.
Ніхто, крім мене цього пишноти не побачив, бо всі піддалися інстинкту шопінгу… Товариші туристи, перестаньте витрачати час на шопінг в екскурсіях, довкола дуже багато цікавого! Вибачте, дорогі читачі! Я написав це, бо накипіло! Протягом усієї дводенної екскурсії ми часто зупинялися на шопінг у різних аптеках, срібних лавках тощо. Увесь час мали чекати когось, як правило, жінок. Для мене це просто нестерпно. Треба було в виховних цілях залишити кого-небудь там, в якій-небудь крамниці. Замість того, щоб більше часу відвести на ознайомлення з містами і прогулятися біля океану (маю на увазі другий день екскурсії та відвідування Ессуейри), насолодившись цікавими відчуттями, ми вбиваємо його на покупки, причому нікому не потрібні покупки, всякий мотлох і дрібнички. Я чудово розумію, що гіди співпрацюють з торговцями і мають відкат, якщо «постачають» туристів.
Проте совість треба також мати. На мою думку, треба влаштовувати окремі тури – спеціально для тих, хто любить шопінг. На тиждень їх привезіть кудись, не давайте їсти і пити, а потім назад… Але це лише моя суб'єктивна думка. Я вважаю, що екскурсія повинна бути, перш за все, екскурсією, а не походом по магазинах та ринках.
Ліричний відступ закінчимо. Після відвідування супермаркету ми пішли блукати вузькими вулицями Медини… Вулиці ці, звичайно, дуже своєрідні і є переплетеними торговими рядами. В окремих місцях є провулки, що ведуть до внутрішніх дворів. Запах тут бажає кращого. Деякі вулички настільки вузькі, що там можуть не розійтися дві людини, проте марокканці примудряються їздити ними мопедом – найходовіший вид транспорту в Маракеш.
Поблукали ми і по ремісничих вулицях Медини, де можна зустріти величезні замки старого стилю і різні декоративні дрібнички.
Ми також відвідали аптеку (знову шопінг). Там нам представили цілу концертну програму з рекламою місцевих масел, спецій і т. д. Старший продавець, дійсно, толково пояснив, що і для чого потрібно, і від яких хвороб допомагає той чи інший засіб. Жінки знову накупили собі купу...Не повертатимуся до цієї теми...До речі, продавали арганову олію, самий ходовий товар для туристів. Арганові дерева ростуть лише в Марокко та Мексиці.
Загалом враження залишилося таким: Медина Маракеш – це дуже великий ринок, де багато продавців не рідкість приставку.
Поблукавши вуличками Медини, ми вийшли на центральну площу Маракеша, також заповнену торговими рядами та вуличними кафе – забігайлівками. Тут ми мали 1.5 години вільного часу.
За 20-30 хвилин я встиг обійти практично всю площу по периметру, і можу сказати одне: робити там нічого...Так, відчув контраст місцевого життя. Але всі ці змії, що гіпнотизуються під дудку, і все інше націлено на те, щоб просто заробити на туристах. Деякі з місцевих жителів підходять, хапають тебе за руки, малюють на руці татуювання без твоєї згоди, а потім наполегливо просять за це заплатити. Інший «житель» по-стрибає біля тебе кілька секунд (нібито, танець) і також просить за це заплатити. А фотографія змії з відстані 10 метрів для них є образою. Також починають просити грошей, хоча до самої змії ти близько не підходив.
Погулявши площею і відчувши місцевий колорит, ми вирушили до ресторану, що знаходиться неподалік, на вечерю, яку оплачували окремо. Їжа була непоганою, але явно поступалася готельною (маю на увазі Riu Tikida Beach, а не Red Hotel).
Спостерігали ми у ресторані та танець живота, та виконання на музичних інструментах місцевих мотивів. Але, як на мене, це все було зроблено наполовину професійно. Це не порожні слова, оскільки пізніше в Riu я спостерігав професійний танець живота у виконанні дівчини з приголомшливою фігурою і не менш приголомшливою пластикою. У ресторані на вечері я спостерігав, швидше, народну самодіяльність.
Після ресторану ми вирушили до Red Hotel, де провели ніч. Дорогою до готелю я наголосив для себе, що місцевого народу на вулицях стало ще більше. Медіна нагадала мені мурашник.
Другий день екскурсії – місто Ессуейра. По дорозі з Маракеш ми зупинялися поспостерігати шикарний вигляд, що відкривається на одне з міст і океан. Спостереження відбувалося з височини. Була і зупинка для шопінгу, але, на моє щастя, нетривала.
В'їхавши в Ессуейру, ми побачили, перш за все, пляж, довжина якого також становить близько шести або більше кілометрів. Шлях наш лежав до Медини. І знову ми пішли торговими рядами, як це було і в Маракеші. Купу часу довелося провести (витратити) у срібній лавці на… Що ви подумали? . . Звісно, ​ ​ на шопінг.
Після цього гід знову повів нас вуличками Медини. В результаті ми вийшли на узбережжя до фортеці, нам з'явилася можливість погуляти, помилуватися океаном, відчути на собі пориви вітру. Мені це все, поряд з хвилями, камінням і видами на валуни доставило велике задоволення. Але півгодини на цю прогулянку мені здалося замало. Далі ми повернулися до Медини і йшли вздовж вузької вулиці та стіни, що відокремлює океан від самого міста. Вийшли ми на невелику площу, де нам було дано 1.5 години вільного часу.
Тут з'явилася можливість знову побродити вздовж узбережжя Атлантики, зайти в порт і побачити кораблі, поспостерігати, що роблять рибалки з уловом і т. д. , і побувати ще в одній фортеці (де, нібито, знімали «Піратів Карибського моря»; так чи це насправді, я не беруся судити). Від самої фортеці я отримав колосальне задоволення. Птахи, що літають тут (їх назв я не знаю), зовсім не лякаються людей.
Заплативши 10 дирхам, я отримав можливість піднятися на найвищу вежу фортеці. Вона розташована не настільки високо від океану, але саме там, нагорі, я відчув себе піратом. Вітер в обличчя, птахи, що злітають у повітря буквально з-під ніг (насправді з-за стіни фортеці), вид океану, невеликих острівців та узбережжя… Це здорово!
Зазначу і той плюс Ессуейри, що місцеві жителі тут практично не звертають на туристів уваги (жебрак практично немає).
По закінченні вільного часу нас повезли в один з готелів Ессуейри на обід, вартість якого входила у вартість путівки (напої, знову ж таки, оплачуються окремо).
Після обіду ми прямували на Агадір. Втішно те, що значна частина дороги лежала або вздовж гірських хребтів (по серпантину, зі спусками та підйомами), або вздовж узбережжя. Таким чином, була можливість милуватися розкішними природними пейзажами. Це приголомшливі відчуття, особливо якщо врахувати, що по дорозі траплялися місця, де здавалося, що ось-ось, і автобус може полетіти в морську безодню.
Була в нас і зупинка по дорозі, і що найцікавіше не з метою шопінгу. Ми помилувалися красивим пляжем, довжина якого невелика.
Але він потряс своєю мальовничістю, Спостерігали ми його з невеликої височини, і мені запам'ятався величезний камінь ...Запам'ятався тим, що не ньому багато хто залишив надпис, на кшталт такий: «Киса і Ося тут були» (привіт Ільфу і Петрову). На цій піднесеності у мене, справді, виникло відчуття, що у світі все мізерно, і є тільки природа (привіт Андрію Болконському, який милувався небом, з «Війни та миру» Льва Толстого)
Дорога від пляжу до Агадіра весь час проходила вздовж узбережжя.
Оцінюючи екскурсію в цілому, скажу, що вона мені сподобалася, і я набрався вражень. Проте місто-ринок Маракеш залишило тяжке враження через мою натуру. Тим не менш, я побачив цей колорит, і це було цікаво. Хотілося б менше шопінгу та більше цікавих місць.
Наступна екскурсія, на яку я вирушив, відбулася за кілька днів, і шлях лежав на пляжі Легзіра.
Цю екскурсію я замовляв у посередників на вулиці, і вона заощадила мені 10 євро (якщо порівнювати з цінами у ANEX). Перевага екскурсії полягала не тільки у вартості, але і в тому, що вона, крім згаданого пляжу, включала відвідування міні-Сахари і водосховища, а також безкоштовний обід (знову ж таки, крім напоїв).
Перша зупинка під час екскурсії була у місті Тінзіт, де ми поринули у світ шопінгу та відвідали лавку прикрас. Я вже не переживав із цього приводу, тим більше, що лавка мені сподобалася, та й ми пробули недовго.
До речі, їхали вже маленькою групою (10-12 чоловік у мікроавтобусі), в якій були не тільки російські туристи з різних готелів, а й поляки...Зазначу, що наш гід Хассан чудово говорив російською мовою (не плутав навіть відмінні закінчення). Як я з'ясував, він довгий час навчався у Воронежі. І, як екскурсовод, він також показав себе з позитивного боку.
Після срібної лави ми вирушили до Легзіра. Це приголомшливе місце… Просто приголомшливе… Саме там знаходяться мальовничі арки, утворені самою природою (горами). Побачивши здалеку першу з двох арок, я відчув у ній щось загадкове, мале, мабуть, через легкий серпанок, який огортав отвір арки.
Океан на цьому пляжі суворіший, ніж в Агадірі, хвилі куди сильніші...Але і це не заважало, оскільки приємними виявилися відчуття, коли тебе прямо виносить на берег сильна хвиля.
У хорошу погоду тут, звичайно, все тихіше. У наше відвідування ми спостерігали, за словами гіда, приплив. Під час відливу можна добратися до невеликого острова, розташованого метрах в 100 від берега. Однак у день нашого відвідування море трохи пустує, але і від цього вдалося отримати задоволення.
Я встиг подивитися обидві арки і дійшов до кінця пляжу, де знаходилася третя, маленька арка, що більше нагадує просто отвір, оскільки більшість її занурена в океан. Відчуття було таке, ніби в горі є нірка, і в неї з усією своєю силою та силою заливається хвиля океану. Клас! Крім арок варто відзначити самі гори (як я зрозумів, вони глиняні з сольовими відкладами, які видно неозброєним оком).
Завершилося наше перебування обідом прямо на його березі… Наш гід Хассан побалував нас оригінальним місцевим продуктом харчування – кактусом, як де-серт… Дуже смачно!
Потім ми вирушили в пустелю «Міні-Цукру». Це місце, дійсно, є пустелею, оточеною горами. Безкрайній її не назвеш, природно. Але своєрідність у цьому місці, безумовно, присутня.
І потім наш шлях лежав водосховище, яке ми спостерігали зверху, з височини, точніше, з гори.
Там знаходиться величезна гребля з акуратним написом із каміння. Види навколо просто вразили мене своєю пишністю. Пробувши деякий час на горі, ми вирушили у зворотний шлях, який, здебільшого, знову проходив або вздовж гір, або вздовж узбережжя.
Інше моє перебування в Марокко полягало в тому, що ми з друзями ходили на пляж, купалися, загоряли, бродили вздовж узбережжя, розважалися, грали в баскетбол, теніс, пінг-понг, ходили в бари і т. д.
Хотілося б ще сказати кілька слів про мою пішу прогулянку Агадиром. Одного дня я став метою зайти на гору, що знаходиться кілометрів за чотири від нашого готелю прямо на березі океану. На схилі гори, до речі, є напис арабською мовою… Щось на кшталт «Бог. Країна. Король» (або «Світ. Праця. травень»). Цей напис підсвічується вечорами та буквально горить, коли вже темно.
Правда, переліт назад був жахливий: це знову був маленький літак з незручним розташуванням крісел. Але ще гірше було те, що весь салон став здійснювати справжнє паломництво в туалет.
Але не будемо про сумне. Загалом відпочинок пройшов на п'ять із плюсом!
згорнути