Опис готелю Fenno 2*
Фенно - це чудова можливість як для короткострокового, недорогого розміщення, так і для тривалого проживання.
// Оновлено 12 серпня 2022
Немає турів в цей готель з України
Розташування
Готель Фенно розташований практично в центрі Гельсінкі, лише за два кілометри від залізничного та автобусного вокзалів.Номери
У готелі 100 номерів, з яких 32 одномісних економічних номерів та 68 одномісних або двомісних номерів з усіма зручностями та можливістю готувати.З них 31 номер для некурців, є також чотири одномісні номери з можливістю використання інвалідного візка.
Немає турів в цей готель з України
Автомобіль - Daewoo Matiz 0.8 2005 рік
Пробіг - 11000 км до виїзду
Витрачено бензину – 52 літри, середня витрата 6.2 л/100 км.
За лічильником (туди-назад) – 816 км
Для тих, хто зібрався в Гельсінкі на авто вперше, розповідаю, як я це зробила вперше самостійно.
Ми з подругою зібралися підкорювати європейські простори вже давно, але на візу зібралися подат... →ися тільки в середині квітня 2006 року. Консульство за його рахунок - все це обійшлося по 2800 рублів з носа. Робили три тижні.
Готель бронювали самі через інтернет. Оскільки поїздка відразу ж планувалася економічною, шукали готель не дорожчий за 100 євро за номер. Через yahoo шукала безпосередньо сайти готелів – в результаті знайшли Hotel Fenno за адресою Kaarlenkatu, 7.77 євро на добу включаючи сніданок (шведський стіл) та ранкову сауну (www. hotelfenno. fi). Дуже успішно знайшли, як з'ясувалося.
У готелі є гараж – 10 євро на добу, за умови платних парковок та шалених негрів, що б'ють шибки в машинах, що ночують на вулиці – це було більш ніж вдало. За броню готелю нічого не просили – навіть номери кредитної картки. Просто вислали електронкою referebce number, і чекали нашого прибуття.
Далі було закуплено продукти – фрукти-овочі, ковбаса-сир, сік-цигарки. Все знадобилося. Каністру з бензином вирішила не брати, а вона і не знадобилася, мені вистачило 3/4 бака від Торфянівки до Гельсінкі і назад.
Стартували у п'ятницю 19.05. 2006 року після роботи. Встряли в пробку на Виборзькій набережній, там же й обнулили свідчення лічильника. З міста виїхали о 20.00 год. До Торфянівки доїхали за 2.5 години – в карту навіть не заглядали – абсолютно на всіх роздоріжжях по трасі висять покажчики «Гельсінкі – туди».
Дорога залишала бажати кращого - у бік кордону низка фур, дорога двосмугова, всі йдуть на обгін, фури їдуть мало не по узбіччі, щоб пропустити легковики + дощ + туман, досить жорстко. На Російському кордоні були о 22.30 єдиною легковою машиною, яка бажає перетнути кордон у бік Суомі. Похмурі темні бараки, ліхтарі горять через один, жоден вказівник не підсвічений, світлофори не працюють. На кордоні вийшла легка затримка хвилин на десять – довелося тричі переписувати нещасну декларацію, похмура митниця у вікні відмовлялася пояснювати, де ще я не поставила хрестика і три рази повертала мені декларацію на доопрацювання. Зрештою, навіть не глянувши в багажник, нас випустили на нейтралку. Ще 500 метрів – і фінська посада. Світлофори працюють, ліхтарі горять, усміхнений фін за віконцем чистою англійською пояснює, що треба зняти обкладинку з паспорта, прокочує його за три секунди і бажає «Nice weekend».
Грін-карту не питали на жодному кордоні, ні на іншому. Сіли. Пристебнулися. Фари горіли і так, благо було 23.00 і вже стемніло навіть у нашому північному краї білих ночей. Далі, протягом 20 км їхали в шоці - на виїзд по лівій смузі стояла низка фур, а всього 2 смуги, а стовпчики по краях дороги - трохи керма вправо і прощай капот, а зустрічні машини все одно їдуть і нашою смугою - 20 км я не вірила, що ця хвалена Фінляндія з ідеальними ПДР та їх виконанням. Але ось фури скінчилися. Нарешті дорога стала чотирисмуговою, з'явилися ліхтарі, дійсно, знаки з обмеженням швидкості на після кожного перехрестя, знаки з лампочок, все світиться, горить, чудово зчитується. Після перших 50 км їхати стало не страшно, з огляду на те, що в наш бік не їхало жодної машини.
200 км до Гельсінкі вночі по незнайомій країні, незнайомій трасі, все з тим же туманом і дощем виявилися настільки простішими, що мене просто почало хилити в сон. Довелося пускати за кермо подругу, яка отримала права три місяці тому і практично не практикувалася. Але навіть вона легко впоралася з поставленим завданням. До Гельсінкі доїхали за дві години. Перед в'їздом у місто за кермо села я (при чому спочатку ми боялися зупинятися в недозволеному місці, але на трасі виявилося так мало положених, що пересіли прямо на автобусній зупинці). Спочатку намагалися їхати по карті, потім за вказівниками “Centrum” у результаті все одно зарулили не туди, кудись у порт, загубилися, а часу 01.30, але на наше щастя зустріли фінську пару на велосипедах, нам сяк-так пояснили в який бік треба їхати (не тому, що не говорили англійською, вони просто не знали, куди їхати! ).
Усі фіни, на мою думку, по Гельсінкі переміщуються виключно на трамваях). Я, проклинаючи все на світі, через подвійну суцільну на червоне світло підрізала автобус, і ще через півгодини поневірянь ми знайшли-таки готель. Забігаючи вперед, скажу, що назад ми виїжджали вдень, вже орієнтувалися в місті, і виїхали без проблем. А в готелі на нас чекала російська тітонька не ресепшене, гараж, чистий затишний номер (хоч і маленький), теплий душ – і більше нічого не треба. Спати.
Субота. Прокинулися о 9.30 – побігли на сніданок. Дуже пристойний та різноманітний шведський стіл. Познайомились із литовцями, нам побажали «приємної їжі». У планах на день було відвідування Свеаборга та прогулянки містом. Виконали і перше, і друге. Свеаборг - скажу чесно, дивитися нема на що. Якщо Ви живете в Пітері і річкові трамвайчики в Петергоф вас не дивують, то пором у Свеаборг і сама фортеця не залишать взагалі жодних вражень.
Центральна площа та Кафедральний Собор, так, монументально. Але не так гарно, як той же Ісаакій, Казанський та Спаса-на-Крові. Постійне порівняння псує враження.
Дорогою назад потрапили на день фінського пожежника – яскраве та барвисте видовище – на центральну площу вигнали близько 100 одиниць пожежної техніки з 18 століття починаючи, пожежники у форменому одязі, кульки, музика.
Замерзли - повернулися в готель, тут і знадобилася куплена в Пітері їжа, і куплена на шляху пляшка італійського червоного - зігрілися. Знову вийшли на вулицю, цього разу пішли куди очі дивляться і через 10 хвилин натрапили на парк розваг Ліннанмякі – дуже миле видовище з вартістю атракціонів від 15 євро до 160 євро – це ж треба так жадати адреналіну, щоб такі бабки викласти за те, щоб тебе нагору ногами перевертали над фонтаном! Подивилися, злякалися, сфотографувалися.
Увечері пішли шукати де випити пива.
Зайшли в якийсь бар біля вокзалу, де крім нас було ще чоловік п'ять фінів, все мирно займалися своїми справами - розкладали пасьянси на комп'ютерах, що стояли в барі, дивилися Євробачення. Варто було приїхати в Гельсінкі, як фіни зайняли перше місце. Наступного дня перемога в Євробаченні виявилася в тому, що буквально за годину місто було прикрашене прапорами, і веселий Samba Carnival гуляв вулицями під музику.
Загальне враження від столиці країни тисячі озер: іграшкове місто. Лялькове, чисте містечко, з трьома маленькими мінусами: за півтора дня в місті нами були помічені: чоловіки, що писали на вулиці, - три рази (просто не соромлячись, на вокзальній площі, наприклад), п'яний фін, що спляче, біля входу в метро - один раз (абсолютно пристойний, не брудний, просто п'яний у мотлох хлопчик), розбиті бітами машини (лобове скло, капоти) – три рази.
Неділя 21.05.
2006 - зранку раніше відправилися подивитися церкву в скелі - видовище реально феноменальне! Правда, запізнилися на орган, але й так вражень вистачило. Звідти пішки дійшли до парку із пам'ятником Сібеліусу – ну оригінально, ну так. Але знову ж таки іграшкове все якесь, розмаху невських берегів не вистачає явно.
Сіли до машини о 14.30 за нашим часом. Пристебнулися, увімкнули фари. Виїхали їхні міста без проблем. 200 км до Валіми проїхали за 1.5 години – я вже знала дорогу, та й по світлому, не перевищувала швидкості практично. І жодної російської машини нас не обігнало. З легким серцем пройшли Валіму за п'ять секунд, проїхали нейтралку...і встали на російському кордоні на три години...Перша ж вибоїна за прикордонним постом повернула в колишню сувору дійсність. Ще три години – і ми вдома.
Відчуття сумбурні. По-перше, важко однією за кермом. Може, з незвички, звісно, але не допомагав навіть energy drink – хилило у сон від монотонної їзди капітально.
По-друге – чудово зрозуміла, що вдруге в Гельсінкі вже їхати просто нема за що – всі пам'ятки і я на фоні їх знято на фото. Я думаю, звичайно, з приводу порома з Котки до Стокгольма, нехай живе місто Карлсона (а взагалі такий пором-то ходить? ), але це місяці через два тепер, не раніше!
згорнути