HC Hotel Magec 4*

Все було б чудово, якби готель позиціонувався як тризірковий. Але на 4**** він просто не тягне. Хоча, звичайно, чудовий персонал, і прихильність, і ця зворушлива тусовка німецько-австрійських пенсіонерів вечорами в барі з живою музикою та уроками танців. Ну і так, Wi-Fi у номерах взагалі не ловиться, а в лобі – платний та дуже повільний.... →
згорнути

Туди.
На островах були вперше, тому в цьому сенсі порівняти нема з чим, а в Іспанії (в Коста Браві) вже бували, відпочинок вийшов і там, і там дуже добрим. Ну, перше враження – це шестигодинний політ. Ми летіли з 5.5-річною дитиною, боялися, що їй буде тяжко. Але ні, людина була зайнята читанням, вивченням обстановки, іграми. Трансаеро, з яким ми летіли, по... →дарували нам дитячий набір з олівцями та блокнотиком з різними загадками, тому дозвілля дитині вдалося. Прилетівши, моментом пройшли усміхнених паспортистів, отримали валізи, знайшли своїх "наталітурівців". Потім, на жаль, довго (годину з копійками) чекали, поки набереться весь автобус. Це дуже не сподобалося, бо всі вже були виснажені. Їхали з півдня острова на північ, 120 км подолали за годину - респект водію та розкішній дорозі. У готелі швидко отримали ключі, потім 40 хвилин довелося чекати походу в ресторан - гід Емма пояснила, що офіціанти збирають нам холодну вечерю. Це знову ж таки не сподобалося: рейси на Тенеріфе, хоч і чартерні, але регулярні (вибачте за каламбур), рейс не затримався, і наш приїзд не був сюрпризом для персоналу готелю, могли б і підготуватися.
Ресторан.
Згодом ресторан розчаровував не раз: за 14 днів на сніданок з гарячого був незмінний бекон і яєчня (омлет), дитина вкрилася висипом, дорослим просто шматок уже не ліз у горло. Вечері теж особливо не радували: переважно гарбузовий суп, картопля фрі та м'ясо чи риба. З яловичиною та рибою кухарі не церемонилися: мучили до стану тушонки чи пюре. Дещо краще їм вдавалася свинина. Була ще іноді баранина, але про неї не можу нічого сказати – не люблю. Фрукти – переважно яблука та банани, кавун був одного разу, несмачна папайя та дерев'яні груші – разів 5, рази 3-4 – виноград і зливу. Десерти були представлені морозивом (не раз розмороженим та перемороженим), а також желе та мусами. Загалом ноги на такій їжі з голоду не простягнеш, але рівню ресторану вона не відповідає, на мій погляд. У місті Бланесі (Коста-Брава) в 3*-готелі "Есплендід" нас годували набагато смачніше, хоча там не було свинини (готель належить арабам).
Готель.
Сам готель непоганий, прибирають у номерах щодня, рушники міняють, ліжко (навіть застелене) перестилають. Графік зміни постільної білизни ми не прорахували, але здається рази три за 2 тижні було (неточно, бо кілька разів ми відмовлялися від збирання). Всі росіяни та іспанці жили в Даніа Парку, а корпус Махек був відданий англійцям та іншим німцям. Але не факт, що їм більше пощастило. У нас на даху було два в міру глибоких басейни і велика тепла ванна-джакузі, а у них один холодний і дрібний басейн + "поля" для міні-гольфу.
Гід.
Гід Емма сподобалася. Екскурсії надто вже не нав'язувала, як це часом буває у готельних гідів, одразу ж роздала листочки з докладним описом автобусних маршрутів, пам'яток, цін на квитки та інше. Охоче ​ ​ залагоджувала всі питання, які виникали у туристів та персоналу готелю, перекладала покірно все, що просили, загалом, не манкувала своїми обов'язками. Хороший гід, нам є із чим (вірніше, з ким) порівнювати.
Океан.
Океан, звісно, ​ ​ диво! Колір, запах, міць. Спочатку вода Атлантики здалася холодною, але незабаром звикли. В одні дні хвилювання було таким, що плавати взагалі неможливо було - тоді ми паслися біля берега, смакуючи екстрим метушні у величезних хвилях. В інші - і плавали, і на хвилях гойдалися, і пірнали. У Пуерто де ла Крусе пляжі піщано-галькові, але на відстані, практично під самим Лоро-парком (звіринець, ботанічний сад і дельфінарій за сумісництвом), розташований пляж з піском-пудрою. Туди ми й ходили. Наприкінці цього пляжу, за природною кам'яною огорожею ховається малесенька лагунка, де майже немає хвиль, і де може поплавати навіть маленька дитина. (Над цією лагункою розташовані два маленькі ресторанчики з домашньою кухнею. У тому, що лівіше, найсмачніші кальмари та креветки-гриль у місті, а сангрію чомусь подають без фруктів-лимонів. Думаю, другий ресторанчик теж гарний, але там ми побувати не встигли (їжа там на 2-3 євро дешевша, ніж у центрі).
Також ми відвідали штучні озера із солоною водою. Вхід платний: 3.5 євро для дорослого, близько півтори - за дитину. Парасолька -1.5 євро. Все там чистенько, вода бірюзова, пальми, лежаки в асортименті, душі-туалети-кафешки, містки, гроти, загалом красиво та культурно. Але басейни дрібні, та й одного разу, щоб все оглянути, нам було достатньо. Це місце треба мати на увазі тим, кому не пощастить з погодою, хвилями.
Поїздки.
Подорожувати там можна багато – брати машину, купувати екскурсії, відвідувати інші острови архіпелагу тощо. Ми особливо їздити не могли, але своїм ходом (на автобусі) вибралися в Лоро-парк (прекрасні шоу касаток і дельфінів, милі папужки та інша живність), в парк мініатюр Пуебло Чико (дуже раджу і дорослим і дітям - всі визначні пам'ятки виконані в масштабі 1:25, все наочно і дуже, дуже реалістично) і двічі в столицю острова - Санта Крус де Тенеріфе. Там один день, каюся, проторчали в гігантському місцевому універмазі Ель Корте Інглес (5 суконь, 3 пари туфель, дитині іграшки та розмальовки), натомість другий день був присвячений огляду історичних місць та піших прогулянок. Добре, що ми гуляли столицею після Пуебло Чіко: пам'ятки "впізнавалися" набагато швидше, а мінімум потрібної інформації (рік побудови, архітектор, якийсь цікавий факт) ми впізнавали з "пуеблочіковського" путівника російською мовою.
Труднощі перекладу. Мова. Як і каталонці, жителі Канар не бажають вивчати інші мови, крім рідної. Вам все пояснять мовою жестів та посмішками, англійську свою можете забути до відвідування інших країн. Більше знадобиться іспано-російський розмовник. Ми свій залишили вдома. . . і благополучно обійшлися без нього.
Назад.
Переліт назад був зовсім нічним, і дався нелегко. Беріть у літак теплі речі – пледик не рятує. Стюарди і стюардеси цього разу трапилися недосвідчені й галасливі, всі шість годин польоту вони щось возили, з гуркотом перекладали, досить голосно перемовлялися, взагалі спати не давали. На паспортному контролі зустріли непривітні та похмурі особи – перший неприємний кивок Батьківщини. Я вважаю, що нашим чиновникам треба ставити в обов'язок посмішку, як у Макдональдсі. Від них не убуде, а людям приємно. . . Багаж ми отримували більше години, притому на один транспортер подавали речі нашого та казахського рейсів. Пора, пора вже нашим аеропортам щось міняти у своїй роботі.
згорнути