Radisson Sas 5*

Європейські канікули 2008

Фінляндія, Німеччина, Нідерланди на автомобілі

Отже, нарешті настав той довгоочікуваний момент, коли ми все-таки вирушаємо в нашу чергову автомобільну відпустку до якої цього разу ми підготувалися досить серйозно, врахувавши всі помилки торішнього вояжу країнами Скандинавії. Цей звіт я готував вже в заключній стадії подорожі, так ... →що міг упустити деякі деталі і зокрема, але загальна суть буде я сподіваюся зрозуміла і ви, хто прочитає це, зможете почерпнути щось для себе корисне. Також зазначу, що всі висловлювання на користь чогось або навпаки негативну думку про побачене чи випробуване в подорожі є особистою думкою учасників поїздки, якими є я та моя сім'я. Ми не намагаємося давати поради або відмовляти від чогось, ми просто розповідаємо те, що бачили і розмірковуємо на цю тему. Почнемо…
Маршрут: Його розробка йшла спонтанно і спочатку включала Францію і Великобританію, але будучи реалістами ми розуміли, що настільки довгі переїзди не дадуть можливості повністю оцінити і оглянути красу всіх міст, що пролягають по маршруту. Плюс фізично таки важко як для водія так і для пасажирів долати відстані в 1000 кілометрів на день навіть чудовими європейськими дорогами. В результаті маршрут скоротився до:

Липецьк – Тверь – Виборг – Гельсінкі – Гамбург – Амстердам – Люксембург – Штутгарт – Росток – Нурмес – Тверь – Липецьк

Вище вказані всі міста, через які ми проїжджали і в яких зупинялися, в деяких просто як у «перевалочних пунктах», в інші їхали з конкретною метою щось подивитись, але про це далі. На жаль, навіть такий спрощений маршрут зажадав трьох тижнів на те, щоб максимально його охопити.
Ми виїхали з дому 01 липня 2008 року, а приїхати плануємо 20 липня (пишу в майбутньому часу тому що зараз ми ще знаходимося в котеджі на березі озера недалеко від містечка NURMES і ловимо тут рибу). Решту маршруту, а також свої загальні враження від поїздки я писатиму вже вдома. Всі готелі по дорозі (за винятком Штутгарта) а також котедж і каюту на поромах ми забронювали та сплатили з Липецька, щось через валютний розрахунковий рахунок у філії ЗАТ «РАЙФАЙЗЕН БАНК», щось за кредитною карткою VISA ВТБ знову ж таки валютною. Звертаю увагу, що тільки така кредитна картка жодного разу не підвела нас в жодній поїздці і я не можу дозволити собі написати «Беріть будь-яку кредитку і вперед, можете не брати готівки, скрізь розплатитеся» я пишу тільки про те, що знаю напевно тому я можу з упевненістю стверджувати, що ВТБшна валютна VISA GOLD приймається на території Євросоюзу скрізь без винятку.
А ось щодо карт типу VISA ELECTRON, то в багатьох готелях і навіть на деяких заправках висіли таблички, що інформують про те, що даний вид карт тут не приймають. Причину цього я на жаль не знаю, тому приймемо просто як факт. Але ми відволіклися від суті, тож продовжуємо.

Транспортний засіб: Це автомобіль AUDI Q7 3.0 TDI V6 (233 к. с. ) дуже великий і просторий, з досить містким багажником (що важливо при таких тривалих вояжах) та економічним дизельним двигуном. Знову ж таки актуально враховуючи середню ціну солярки в Європі 1.4 євро за літра бензину АІ 9.1. 7 євро за літр та меншу витрату солярки в порівнянні з аналогічним бензиновим мотором. У принципі, певна економія є, хай не глобальна, але принаймні не треба часто на заправках зупинятися, незважаючи на те, що в Європі вони чудові. Новий автомобіль, 2007 року випуску, на момент поїздки пробіг становив 1.000 км.
, Що знову ж таки було продумано, тому що минулого року трирічний Volkswagen Touareg з сімдесятитисячним пробігом під кінець поїздки попив кривушки добряче. Єдиний мінус вибраного нами для подорожі автомобіля це якраз його габарити. Справа в тому, що паркування в Європі багато підземні і розраховані ну в кращому випадку якщо і не на мотоцикл, то на Smart максимум і коритися на такому сараї по них задоволення мало. До речі перед подорожжю я хотів купити кофр на дах щоб сховати туди рибальські снасті та іншу поклажу що знадобиться для завершальної стадії подорожі. Зупинило ж мене від покупки лише те, що в квитках на пороми ми оплатили навантаження машини заввишки до двох метрів, а Q7 з кофром тягне на 2.24 м. (перевіряв у дилера) і щоб не втягувати себе в пошуки способу доплати за зайву висоту на місці і тим самим унеможливити запізнення на пором, від цієї ідеї відмовилися.
І як виявилося дуже до речі, тому що максимальна висота підземного паркування яке мені попалося - 2.1 м. , а були і 1.9 м. куди не влізе навіть пристойний мікроавтобус. Так що вирушаючи на автомобілі в Європу майте на увазі, що якщо у вас багато речей і ви хочете занурити їх у кофр - ваш автомобіль має бути з ним не більше 1.9 метра заввишки або припаркувати його на ніч біля готелю буде проблемою.

Додаткове оснащення: На жаль, наш автомобіль не був укомплектований штатною навігаційною системою, звичайно в умовах Росії вона не настільки актуальна поки що, а ось у Європі була б потрібна. Тому вихід із положення було знайдено придбанням автонавігатора GARMIN NUVI 610 та SD карткою з повним покриттям Європи.
Прилад був випробуваний на дорогах рідного Липецька і на початку маршруту на європейській частині Росії включаючи Тверську область, де тупив нещадно відправляючи на невідомі маршрути, за що швидко отримав прізвисько «Гоблін», яка до речі міцно за ним закріпилася. Забігаючи вперед скажу, що на території Євросоюзу прилад куплений за 1.000 рублів за два дні перед поїздкою, був повністю реабілітований і зараз складно собі уявити, що б ми без нього робили. Судорожний пошук готелів по картах міст і вибір вірного напрямку на широких європейських дорогах, а потім наймання таксистів, які за помірну плату «ескортували» нас до готелю минулого року не принесли жодного задоволення. Так що знову ж таки можу авторитетно заявити, що навігатор у такій поїздці річ незамінна, головне заздалегідь навчитеся ним користуватися та завантажте хорошу карту, це дуже важливо, на карти не треба шкодувати грошей.
Ну ось в принципі і все, що я хотів розповісти про приготування, тепер власне в дорогу!

Росія: Цього разу я вестиму свою розповідь не по днях, як я описував новорічні канікули в Норвегії, а по країнах, оскільки днів зараз набагато більше і опис деяких із них звівся б до банальної фрази: «Проїхали 650 км. До Штутгарта кілька разів заправлялися, постояли в пробці в 40 км. від міста дві з половиною години оселилися в готель». Читати подібну розповідь мені здається не цікаво, так що я коротко (а десь більш детально) описувати саме країни і відповідно ті міста які ми відвідали/проїхали.
Отже Росія ...описувати маршрут Липецьк - Москва - Тверь - Пітер - Виборг у фарбах напевно немає сенсу, багато хто тією чи іншою мірою неодноразово його проїжджали, скажу тільки що дороги в центрі країни хоч і стають рік у рік краще, але все ж поки не в змозі адекватно пропускати ту кількість транспорту, яка по них рухається, особливо це стосується ділянки Москва - Пітер, зокрема чудової Новгородської області, будь негаразд її керівництво. Контраст відчуваєш відразу, як тільки потрапляєш з Тверської в Новгородську область, дорога в принципі закінчується і до Ленінградської області в об'їзд самого Великого Новгорода йде фронтова «напівгрунтовка», якщо дозволите, інакше назвати не можу.

Відстань від Пітера до Липецька без зупинок на ніч я подолав лише одного разу, кілька років тому, причому зайняв у мене це одинадцята година, в результаті останні 150 км.
до будинку їхав автопілотом, так що більше подібним чином ми не експериментуємо, а зупиняємося на середині дороги в славному місті Твері в готелі «Твер Парк Готель» розташованій дуже зручно в парі кілометрів від пітерської траси на березі Волги. Місце тихе, чисте, зі сніданками та привітним (у масі своїй) персоналом. Сміливо рекомендую для проживання.

Другу ночівлю ми зробили у Виборзі, що в принципі пізніше визнали помилковим рішенням, тому що часу цілком вистачило б для перетину кордону та влаштування на ночівлю вже в Гельсінкі, це заощадило б нам добу, хоча ми і не шкодуємо, бо Виборг особисто мені сподобався , Нехай і провінція, але вже майже Європа і знову ж таки дуже привітні люди, білі ночі (феноменальне явище для нас як жителів середньої смуги) та неймовірна кількість комарів у готелі!
Спати вони нам не дали, ставлю «двійку» менеджменту, який комплектує номер здоровенною «плазмою» і при цьому забуває про такі прості речі як москітна сітка на вікні. Готель до речі називається «Вікінг», розташований біля залізничного вокзалу, на жаль далеко від старого міста, подивитися яке ми не встигли, думаю відвідування історичного центру додало б масу сприятливих вражень від цього чудового містечка на кордоні з Євросоюзом.

Фінляндія (візит перший, транзитний): Помітив тенденцію – з кожним роком наших співгромадян охочих залишити межі Батьківщини на автомобілі з метою знайомства із західною культурою стає дедалі більше, тому якщо минулого року прибувши на кордон до переходу «Торфенівка» о 7.00 ранку ми були в першій групі тих, хто проходив митно/прикордонний контроль, то цього разу прибув туди ж у 7.
20 ми виявили досить велику чергу, в якій простояли дві години (від досвідчених петербуржців чули, що у вихідні можна по шість годин стояти, а то й більше). Зате ні прикордонники, ні митники цього разу негативу не викликали, працювали нехай не швидко, зате досить злагоджено і були ввічливі (щиро здивувало). Ось ще б не пропускали будь-яких «спритних» зі знатними «корочками», які пролітають повз чергу прямо під шлагбаум ледь не збиваючи «простих смертних», що замикалися.
Забігаючи вперед зазначу, що БМВ Х5, що пролетів подібним чином, з парою «нових російських застарілого типу», був мною благополучно випереджений (попри те, що митницю ми пройшли на півгодини пізніше) в той момент коли приблизно за десять кілометрів від кордону, вже на території Фінляндії їм писали протокол фінські правоохоронці, скоринки мабуть у цьому випадку не спрацювали і «браток» сидів на задньому сидінні патрульного «Опеля» з сумним обличчям в очікуванні вироку.

Готель в Гельсінкі (Radisson SAS Seaside Hotel, Ruoholahdenranta 3, FI-00180 Helsinki, Finland, +358 (0.20 123.707, www. radissosas. com) був обраний таким чином, щоб від нього можна було легко дістатися до портового терміналу. Тут з'явилася певна складність, тому що в Гельсінкі кілька терміналів і пороми FINNLINES (а саме пором цієї компанії і був нами заброньований) відходять від терміналу який розташований далеко від цього готелю, а ось якщо ви подорожуєте поромами TALLINK або SILJA LINE, то вам якраз у Seaside Hotel – порт у двох хвилинах ходьби від готелю.
Оскільки цього разу Гельсінкі був для нас лише перевалочним пунктом, то визначних пам'яток міста ми дивитися не стали, часу було замало, зате можу порекомендувати чудовий рибний ресторан, розташований саме на березі біля порту навпроти готелю.
Ресторан називається MERI MAKASIINI (Hietalahdenranta 14.00180, Helsinki, +358 (0.09-607-299 www. merimakasiini. fi) заклад це напевно заслуговує на увагу, оскільки в його меню маса дуже смачних рибних страв. Увечері вільний столик Ціни не кусаються (за Фінськими мірками звичайно), навіть я, не будучи великим шанувальником риби, вечеряв там із задоволенням.

Наступного дня, досить швидко знайшовши за допомогою «Гобліну» необхідний нам термінал, ми випадково потрапили в зоопарк Гельсінкі, розташований на острівці неподалік міста.
Те, що більшу частину палуби відведено під вантажний відсік, зіграло порому навіть на руку, оскільки пасажиромісткість у нього невелика, якщо мені пам'ять не змінює 500 людей, судно від цього вийшло…незнаю… «клубне» щось, якщо можна так висловиться . Просто за ту добу, що ми пливли, ми запам'ятали практично всіх пасажирів, відкрита палуба зі столиками та попільничками давала можливість практично не перебувати в каюті, а чудова погода та майже повний штиль на морі додали затишку та тепла у наш, можна сказати, маленький круїз .
Ще зазначу, що у вартість квитка входило також триразове харчування, причому талончики на це саме харчування у нас ніхто жодного разу не запитав і що приємно, за кожним пасажиром у ресторані було закріплено своє власне місце за столиком, що позбавляло проблеми судомного пошуку вільного столу. коли в тебе в руках тарілки повні їжі і навколо снують такі ж «невдахи», що спізнилися на початок бенкету. Побут на судні простий як у мультику про Дюймовочку – «поїли, тепер можна і поспати… поспали, тепер можна і поїсти». Рекомендується любителям пасивного відпочинку.

Німеччина (візит перший, транзитний): Єдина явно відзначена незручність порома FINNLINES, це мабуть пізніше (21.00 за місцевим часом) його прибуття в порт Травемюнде, розташований недалеко від Гамбурга. У зв'язку з цим ми фізично не змогли б подолати відстань до Амстердама та ще у Липецьку вирішили бронювати готель у Гамбурзі.
Саме місто на превеликий жаль оглянути у нас часу знову ж таки не було, тому його красу я оцінював з висоти 25-го поверху готелю Radisson SAS Hotel Hamburg (Marseiller Strasse 2, D-20355 Hamburg, Germany).
Німеччина в цілому, звичайно, вразила. Насамперед розвиненою придорожньою інфраструктурою. Чи жарт, безкоштовні туалети на автобанах знаходяться на відстані не більше 10 - 15 км. один від одного. А ще німці постійно чинять дороги, розширюють їх та покращують покриття. Ми були вражені з якою завзятістю місцеві робітники «шліфують» і без того ідеальні німецькі шосе. При цьому не створюється жодних перешкод руху, всі об'їзди зроблено грамотно, скрізь завдано тимчасової розмітки, розставлено попереджувальні знаки. Блиск. Зате водять німці, як мені особисто здалося, досить агресивно, що в містах, що поза населеними пунктами. Перебудується на більш швидку смугу перед носом у машини, що обганяє, або рвонути на розворот через трамвайні колії, це в порядку речей.
Пару разів спостерігав як місцеві через це мало не стикалися, щоправда завжди роз'їжджалися і треба віддати належне без жодної ознаки невдоволення з боку «потерпілої» сторони. Культура на найвищому рівні, браво. Єдине з чим я до кінця так і не розібрався, то це зі швидкісними обмеженнями. Там де вони позначалися знаками, все просто, потік практично завжди зменшувався до заданої швидкості і так ми їхали, а ось після знака «Кінець зони всіх обмежень», бюргери у своїй починають топити «на всі гроші», хоча я чув, що безлімітні автобани начебто в Німеччині скасували. Не схоже. Або ж по старій пам'яті німці продовжують по них літати. Для себе я вибрав просту і зрозумілу тактику рухатися із середньою швидкістю потоку, що дозволяло добиратися до пунктів призначення швидко та без ризику бути оштрафованим на значну суму у євро.
І якщо у Фінляндії дорожньої поліції не видно взагалі, то в Німеччині її хоч відбавляй і, судячи з усього, правоохоронці стежать за ситуацією на трасах дуже і дуже пильно.

Голландія: Як і скрізь на території Євросоюзу, щоб потрапити з Німеччини до Нідерландів, треба просто захотіти зробити це. Жодних обмежень звичайно ж немає і вся межа зводиться до великого герба Об'єднаної Європи з написом «Ласкаво просимо до Нідерландів». Країна шалено сподобалася всім, ми пробули там три дні та отримали масу вражень. Забігаючи наперед скажу, що для того, щоб зрозуміти Голландію та перейнятися її духом, побувати в Амстердамі недостатньо. Столиця разюче відрізняється від решти, такої спокійної і красивої, просоченої запахами свіжої трави та сиру Голландії. Проте місто красиве і всіляко заслуговує на те, щоб його відвідати.
Правда, якщо ваше знайомство з Амстердамом обмежиться «Вулицею червоних ліхтарів» і найближчим «кофешопом», то можете сміливо вважати, що ви не бачили ні Голландії ні Амстердама. Тому що Амстердам це, як мінімум, ще й площа Дам, на якій стоїть Королівський палац і розташований дуже гарний музей Мадам Тюссо, який хоч і не великий, але залишає приємне враження, особливо шоу зроблене в стилі «Піратів Карибського моря» за участю професійних акторів. Ви йдете по трюму парусника, що потрапив у шторм, і воскова фігура пірата з ланцюгом, який здавалося б стоїть собі смирно в куточку, несподівано, гуркітливим ланцюгом біжить на вас видаючи нечленороздільні звуки. Вражає. Добре нас було досить багато і ніхто крім пари дівчат особливо не злякався, хоча властивий людям інстинкт самозбереження все-таки змушує остерігатися подальшого.
Особисто я вперше був на подібному уявленні і воно мене реально зачепило за живе. Молодці голландці що вигадали подібне. Правда і ціна в музей недешева, 18 євро з особи. Самі ж воскові постаті зводяться в основному до голлівудських знаменитостей та низки представників зарубіжної естради. Ще є Ленін із Горбачовим та Черчіллем. Чи варто платити такі гроші для відвідування такого закладу кожен вирішує для себе сам, але я рекомендував би музей відвідати. Ще в Амстердамі є музей Вінсента ван Гога, який також рекомендую відвідати всіх, а не лише любителів живопису. По-перше, архітектура будівлі вражає уяву своєю безглуздістю (ми вхід шукали десять хвилин), а по-друге там зібрані по-справжньому великі твори художника, яким його співвітчизники дуже пишаються. Зрештою, у музеї є непогана закусочна і там можна елементарно поїсти.
Та й сувенірів привезти, як то репродукції відомих картин ван Гога, чи просто листівку з його автопортретом. Ціни демократичні як на вхід (10 євро), так і на сувеніри. Пройтися вулицею червоних ліхтарів таки варто, свій неповторний колорит там однозначно присутній. Особисто мені здалося, що ця пам'ятка міста вже давно перестала виконувати свою пряму функцію гіпертрофованого борделя, а стала просто таким особливим, без чого не буде Амстердама (як і якщо там заборонити курити марихуану). Це все вже швидше туристичний атракціон, так, дівчата в віконцях сидять і кидають важкі погляди в бік туристів, але я не бачив жодної людини яка б зайшла туди, не бачив жодного «зайнятого» вікна, з чого і зробив висновок про чисто туристичні функції Вулиці червоних ліхтарів. А дівчата справді гарні. Росіяни, напевно, чи Українки.
Архітектура міста сильно на Пітер скидається (що не дивно з відомих причин), але все ж таки відрізняється від міста на Неві. Кількість велосипедів душу населення перевершує всі мислимі уявлення простого російського людини. В принципі це не дивно, тому що пересуватися центром міста, де ширина проїжджої частини рідко буває більше двох з половиною метрів дуже проблематично на будь-якому автомобілі. Я правда проїжджав там скрізь, навіть на вулицю червоних ліхтарів на машині заїхав випадково. З ресторанів можу відзначити аргентинський LA PAMPA (Paleisstraat 21 Nwe. Zijds Voorburgwal 151.1012 RB Amsterdam, tel. 620.153), там я спробував найкращу за всю поїздку яловичину, все-таки аргентинці напевно насправді готують її краще. Заклад справив враження дуже заводного, там грає жива латиноамериканська музика і весь персонал танцює під неї та співає. Повна атмосфера карнавалу чи сієсти. Назвіть, як хочете.
Відвідування таких закладів дає заряд позитивної енергії на тривалий час, дуже рекомендую. І скуштуйте місцеве вино, воно справжнє аргентинське і дуже приємне. Так, зовсім забув про квітковий ринок Амстердама, адже всі знають, що Голландія ще й країна тюльпанів, так ось на ринку в центрі міста можна купити цих самих тюльпанів величезну кількість і найрізноманітніших, у будь-якому вигляді, від насіння та цибулин до дерев'яних «макетів» " якщо дозволите. Також там є неймовірний вибір живих квітів. По квітковому ринку можна ходити весь день і витратити там за бажання і п'ять сотень євро і набагато більше. Ми набили цибулинами всіляких квітів цілу валізу. Ось до речі і ще одна перевага подорожі автомобілем, на відміну від літака, в машину можна накидати дуже багато речей, у тому числі і сувенірів, не забиваючи собі голову тим як з усім цим «добрим» йти аеропортом і далі до таксі.
Готель також не розчарував, це був чудовий готель, розташований у самому центрі міста у старовинному особняку: Radisson SAS Hotel Amsterdam (Rusland, 17, NL-1012 CK Fmsterdam, The Netherlands). Розташування готелю майже ідеально, більш шикарно розташований хіба що NH Hotel Krasnopolsky на площі Дам, але підозрюю, що ціни за номер в ньому космічні.
Але Голландія, як я вже говорив, це не тільки Амстердам з його кофешопами, це ще й велика, красива і дуже аграрна країна. Всім любителям риби треба обов'язково відвідати село VOLENDAM, за 20 кілометрів від Амстердама. Там відтворено атмосферу рибальського села, в центрі розташовано багато рибних ресторанчиків, а у вихідні проходить великий рибний ринок. А ще там продають шалено смачний малосольний оселедець, який більше ніде спробувати не можна.
Про існування цього села ми дізналися вже будучи в Голландії, так що наш маршрут не дозволив нам затриматися там більше ніж на пару годин, проте всім, хто планує поїздку заздалегідь, я рекомендував би зупинитися там з ночівлею, не пошкодуєте, як мінімум надовго наїдитесь оселедця і копченого вугра (він там теж один із найкращих у Європі). За п'ять кілометрів від Волендаму є село сироварів, MARKEN. Ми її відвідати вже не встигали, тому що наш шлях лежав до Люксембурга, проте якщо у вас буде можливість, зробіть це за нас, я думаю, ви не будете розчаровані.

Через Бельгію та Люксембург: Довго затримуватись на цих країнах не буду, тому що пройдені вони були транзитом, тому пам'яток ми й не побачили зовсім.
Люксембург правда справив двояке враження, з одного боку країна дуже багата, це видно і в оформленні будинків у старому центрі міста та в автомобілях, що снують неширокими міськими вулицями та щасливими особами мешканців. З іншого боку, високі залізобетонні «куби» в діловому центрі, що належать, мабуть, великим банкам, ну в яку не стикуються з акуратними віллами і доглянутими котеджами передмістя. У Бельгії сподобалися дороги, як не дивно, хоча здавалося б вони скрізь у Європі ідеальні, а після німецьких автобанів ніщо не може здивувати, але бельгійські дороги мають дуже цікавий ландшафт з постійним перепадом висот. Їхати по них одне задоволення, особливо коли піднімаючись на чергову гірку, відкривається чудовий вид вниз на якусь тиху долину.
У Люксембург я думаю треба їхати окремо, там є що подивитися, пару днів провести в місті треба, тому ми швидше заплануємо ще одне відвідування цієї держави в наступну поїздку Європою.

Німеччина: Цей етап нашої подорожі був особисто моєю забаганкою і, у свою чергу, як я і очікував, виявився найяскравішим враженням за всю подорож. Напевно, багато хто не оцінить мого прагнення і навряд чи повторить подібний маршрут, але я дуже хотів відвідати Музей Мерседес-Бенц у Штутгарті і я його відвідав. І дуже цим пишаюся, бо це приголомшливе місце. Але про все по порядку.
Ми переночували в Люксембурзі і слідуючи грамотним підказкам навігатора рушили в бік кордону з Німеччиною, яка чекала на нас злегка погіршилася погода.
Повинен зазначити, що погода за великим рахунком сильно не балувала загалом за час поїздки, холодно звичайно небуло, але в Амстердамі йшли досить часті та дуже сильні дощі, які дозволяли місцевим арабам у торгових наметах продавати неймовірну кількість дешевих парасольок, два з яких прикупили та ми, в Німеччині подекуди теж йшли дощі і в цілому температура рідко піднімалася вище 20 градусів за Цельсієм. До речі по дорозі в Штутгарт ми потрапили в єдину протягом усього шляху пробку, в якій простояли майже дві з половиною години, причому служба дорожніх сполучень щохвилини бадьоренько повідомляла про стан справ на прилеглих автомагістралях і на нашому шосе зокрема, але враховуючи що німець з нас ніхто не знає, розібрати ми змогли лише уривки фраз насправді яких здогадалися, що проїзд відкриють до 14.00. Рівно о 14.00 і ні хвилиною пізніше потік рушив.
Подібну пунктуальність довелося бачити вперше у житті. Причиною пробки була дуже серйозна аварія за участю як мінімум трьох «фур» і пари легковиків. Чи обійшлася вона без жертв чи ні судити було складно, хоча як і скрізь у Європі на місці події юрмилося кілька карет швидкої допомоги, пожежники та незліченна купа поліцейських та рятувальних машин. Завал грамотно розгородили та пустили рух трьома з чотирьох смуг автобану.
Поки ми стояли в пробці, найбільшою проблемою особисто для мене була можливість запізнитися в музей Мерседес-Бенц, тому що у нас не було жодного точного часу його роботи, не знали ми та його місцезнаходження. Знову ж таки довелося сподіватися на GARMIN, в який я ввів омріяну адресу: Mercedesstrasse, 100. В результаті прилад знову був на висоті і до 16.00 ми вже любилися феноменальною архітектурою головного автомобільного музею в моєму житті.
Описувати музей у подробицях великого сенсу напевно немає, тому що висловити словами все, що ми там могли бачити не вдасться і в самого досвідченого письменника, до яких я себе не відношу. Скажу лише, що ціна вхідного квитка в 8 євро щиро здивувала своєю скромністю. Ціни на сувеніри, які були виставлені на першому поверсі музею, також алергії не викликали. Правда за якістю сувенірів треба все-таки стежити, наприклад куплений мною годинник з символікою марки я перебирав вже два рази, в них категорично не триматися стрілки, а ось спортивна сумка виявилася просто приголомшливою, як і великий керамічний кухоль. Вище всяких похвал та якість моделей автомобілів, яких представлено у різних масштабах неймовірна кількість. Рай для дітей одним словом.
Взагалі Штутгарт, незважаючи на те, що місто на тисячу відсотків промислове, справило дуже сприятливе враження. Екологія там явно чудова, на відміну від нашого рідного Липецька з його металургійним виробництвом. При цьому Штутгарт явно не туристичний центр, крім заводів і фабрик мабуть дивитися в ньому дуже нічого, але в музеї було напрочуд багато росіян, в основному з дітьми, які з неймовірним захопленням «керували» великий туристичний лайнер Travego і екологічно чисте сміттєвозі. У свої дванадцять років я б за таку кількість шалено гарних автомобілів, зібраних в одному місці, однозначно продав би батьківщину з тельбухами.
А ще ми потрапили на виставку ведмедів. Так, саме ведмедів. Вона розташувалася на центральній площі міста і називалася The Art of tolerance. Buddy bears».
Готель ми знайшли через Інтернет, в черговий раз подивившись простоті бронювання в Європі. Достатньо було зателефонувати адміністратору та продиктувати номер кредитки. Graff Zeppelin виявився красивим готелем із вдалим розташуванням. Вечеряли ми в ресторані готелю, там я спробував найкраще пиво за всю поїздку, повинен визнати, що німці вміють варити пиво, це було кілька разів перевірено у різних ресторанах на території країни.
Шлях до Ростока зайняв весь наступний день, щоправда, ми нікуди не поспішали і кілька разів зупинялися, у тому числі в чудовому сільському ресторані, згорнувши з траси на кілька кілометрів. Поради, якщо ви хочете спробувати справжню їжу, незалежно від того в якій країні Європи ви подорожуєте, не обідайте на заправках і в кафе розташованих вздовж траси. Там зазвичай продають або напівфабрикати, або відвертий фаст фуд.
Краще зверніть за вказівником в якусь місцеву дівчисько і на в'їзді в неї гарантовано буде затишний ресторанчик з милою, яка не розуміє жодною мовою крім рідного діалекту, дівчиною в якості офіціантки і повноцінної домашньої, як правило, їжею. Ось в одному з таких ресторанчиків ми й пообідали дорогою в порт.
Росток зустрів нас ураганом і дуже пунктуальними естонцями, що затримали посадку на пором на три години. Поясню причину всього цього неподобства: на зворотний шлях купити квитки на пором компанії FINNLINES у нас не вийшло, все вже було зайнято (хоча пором замовлявся майже за два місяці до початку подорожі) і як вимушений захід нам запропонували плисти поромом TALLINK. Наша думка така: Таллінк і в підмітки Фіннлайнз не годиться. Ні за якістю сервісу, ні за рівнем оснащення порома.
Естонці хоч і намагаються виявляти доброзичливість все ж таки до росіян ставляться насторожено, від фінського затишку на борту TALLINK SUPERFAST IX не залишилося і сліду. Відкритої палуби зі столиками немає, ціни в барах вищі, шведський стіл організований слабше, взяти хоча б те, що столик на час поїздки за тобою не бронюють (паром величезний, на всіх і не вистачить), а розподіляють пасажирів у міру їхнього приходу в обідню залу. У зв'язку з чим часом доводилося чекати черги, щоб сісти поїсти, столи при цьому найчастіше не встигали наново сервірувати і процес їди перетворювався на сущу муку, замість того, щоб приносити задоволення. Крім того ціна квитка хоч і була в цілому нижчою на 100 євро, проте каюта поступалася фінській в рази і за площею (7 кв. м. замість 16-ти на FINNLINES) і якість сервісу, як я вже говорив, була нижчою.
До того ж судно дуже тряске, біля вікна каюти знаходився якийсь люк, який з диким звуком електромотора, що включався, матроси відкривали/закривали з періодичністю в півгодини. Загалом враження залишилося не дуже приємне. Відзначу лише один незаперечний плюс порома TALLINK, який у результаті і не дозволив нам померти з нудьги на борту, це наявність протягом усього плавання безкоштовного Wi-Fi Інтернету в каюті. Більшість готелів до речі також надають послуги безкоштовного Wi-Fi, правда лише в громадських зонах, але в Гельсінкі та Амстердамі мережа була навіть у номерах, за що окреме спасибі адміністрації готелів.

Фінляндія: «Ось ми й удома». Ця думка відвідала всіх нас як тільки ми покинули борт естонського судна та в'їхали на землю Фінляндії. Після двох років поспіль відвідування цієї прекрасної маленької північної країни ми непомітно встигли закохатися в неї до глибини душі. Тут усе було знайоме, зрозуміло, просто.
Люди щиро посміхалися нам, вони як мені здалося дуже лояльні до наших співвітчизників, хоча це і зрозуміло, російські туристи залишають у Фінляндії багато грошей і не любити їх загрожує лихом для індустрії туризму країни.
Котедж цього разу знаходився в Північній Карелії, недалеко від міста Нурмес (NURMES), в яке ми регулярно моталися за продуктами. Природу знову ж таки залишу без коментарів, бо вона прекрасна і заслуговує на те, щоб бути побаченою в живу. Блискуча поверхня озера, що відображає відблиски сонця, що заходить над лісом, досі сидить у мене в пам'яті. Як і скрізь у Фінляндії на озері багато риби, ловити її з берега правда справа невдячна, ми підглянули у місцевих «аборигенів» чудовий спосіб «тралити» озеро спінінгом, відпускаючи блешню з моторного човна метрів на тридцять і рухаючись на малому ходу.
Таким чином вдалося зловити невелику щуку і багато пристойних окунів, кілька разів зривалася дуже велика риба, хотів дуже зловити форель, але блешню не підібрав. Ми все-таки не професійні рибалки, а любителі.
Спокій, з яким живе Фінляндія вражає російську людину неймовірно. Речі, які для фінів є найпростішими, російським здаються чимось незвичайним. Наприклад, як можна тримати котедж, розташований за 500 метрів від жвавої автомагістралі без жодних ґрат на вікнах. Чому рибальські снасті, кинуті на столику біля будинку, на весь час перебування в котеджі не були викрадені в перший день перебування нас там, та й багато чого з подібного.
Ідея дістатися з Нурмеса до Тампере для проведення запланованого шопінгу виявилася нежиттєздатною, надто великою відстанню.
Дякуємо добрим людям, які пишуть відгуки про поїздки в Інтернет, ми прочитали там, що за сотню кілометрів від нашого місця проживання знаходиться невелике, але дуже гідне у всіх відносинах місто Куопіо (KUOPIO). Населення всього близько 8000 чоловік, при цьому весь центр складається з великих гіпермаркетів, у яких продається все, від зубної щітки до одягу провідних світових виробників. Як речі можна не сумніватися, до цього фіни ставляться гранично педантично, можу сказати, що три пари кросівок, куплені рік тому на розпродажі в Лахті (LAHTI) по 20 євро за пару, чудово носяться і навіть ніде не стерлися. Це говорить про найвищу якість речей, що продаються у Фінляндії, навіть у провінції. Порівняти ціни з Гельсінкі ми не могли, тому що в столиці відвідати магазини не вийшло, знаючі люди пишуть, що в провінції дешевші при тому, що не поступається як. З цим однозначно погоджуємось.
А ще в Куопіо є чудовий рибний ресторан, під назвою SAMPO, в якому все меню складається з семи страв і всі вони приготовані з ряпушки. Ми були там двічі, їздили спеціально щоб спробувати всі сім страв, в результаті спробували шість і не змогли сказати яке ж із них смачніше, всі вони приготовлені за старовинними рецептами (ресторан дуже старий, це видно) і неймовірно смачні. Ще там подають пиво у гуртках, які були за радянських часів у кожній пивній, а зараз кудись зникли, ностальгія. Увечері вільний столик знайти проблема, ресторан не знає проблем з відвідувачами незважаючи на всю мізерність меню та примітивну обстановку. Як місцева екзотика відвідати треба обов'язково, не пошкодуєте.
Десять днів на озері проліт
згорнути