Турецька Арабеска…

Цистерна Базиліка - одне з найбільших стародавніх підземних водосховищ Константинополя, що добре збереглися, що має деяку поверхневу подібність з палацовим комплексом. Розташована в історичному центрі Стамбула в районі Султанахмета навпроти Собору Святої Софії.
«Цистерна» перекладається з грецької як «водосховище». Наразі під Стамбулом знайдено понад 40 цистерн. У Базиліці зберігався резерв питної води на випадок посухи або облоги міста, вода доставлялася водопроводом і акведуками (у тому числі й найбільшим акведуком Константинополя — акведуком Валента) з джерел Белградського лісу, розташованому за 19 км на північ від міста.
Розміри підземної споруди – 145 на 65 метрів, ємність – 80 000 кубічних метрів води. Склепінчаста стеля цистерни підтримують 336 колон (12 рядів по 28 колон) 8-метрової висоти, колони стоять на відстані 4,80 метра один від одного, стіни зроблені з вогнетривкої цегли товщиною 4 метри і покриті спеціальним водоізоляційним розчином.
Більшість колон взята з античних храмів, тому вони відрізняються один від одного сортом мармуру і видом обробки, частина з них складається з однієї, інші з двох деталей, у двох колон в основі голови Медузи Горгони. По сусідству знаходиться Басейн бажань, а на дні його поблискують монетки. На піднесенні при виході з Цистерни знаходиться поміст і ресторанчик, де ввечері грає жива музика.
Цистерна активно використовувалася до XVI століття, згодом водосховище було занедбане і сильно забруднене, і лише 1987 року в очищеній Цистерні відкрився музей.

Перша за величиною і одна із найкрасивіших мечетей Стамбула. Мечеть налічує шість мінаретів: чотири, як завжди, на всі боки, а два трохи менш високі — на зовнішніх кутах. Вона вважається одним із найбільших шедеврів ісламської та світової архітектури. Мечеть розташована на березі Мармурового моря в історичному центрі Стамбула в районі Султанахмет навпроти мечеті Ая-Софія. Мечеть є одним із символів міста.
Мечеть будувалася у складі величезного архітектурного комплексу, до складу якого увійшли медресе, лікарня, благодійні заклади, кухні, караван-сарай. У XIX столітті лікарня та караван-сарай були зруйновані.

Галатська вежа розташована у європейській частині Стамбула на високому пагорбі району Галата. Її видно майже з усіх точок центральної частини міста. Висота вежі 61 метр, діаметр – 9 метрів, висота над рівнем моря – 140 метрів. Башта є одним із символів міста.
Вона побудована в 1348-1349 роках генуезцями, що захопили візантійські райони, як оборонне зміцнення і мала назву «Вежа Ісуса». Мореплавці використовували вежу як орієнтир, також свого роду станції торгових взаємин із Візантією. Ця вежа була споруджена з метою захисту цієї зони. З цієї причини в 1341 почалося будівництво фортечних стін Галата. У цій частині фортечних стін, де починався їхній вигин усередину, було збудовано вежу Галата. Перед нею знаходяться руїни оборонних стін і ровів, що дійшли до нашого часу.
Своє справжнє ім'я вежа отримала за часів імперії Османа. Після захоплення Султаном Фатіхом Мехмедом вежі у генуезців він зменшив її розміри на 6,8 метра, видаливши купол (1510 рік). У період правління султана Мурада III (1574-1595) вежа використовувалася як обсерваторія. Усередині вежі, простягаючись аж до майданчика, збудований сходовий проліт.
В 1791 вежа реконструюється, її висота становить 45 м, оглядовий майданчик відсутня.
Реконструкція 1832 року торкнулася верхньої частини вежі: з'явився оглядовий майданчик.
У 1875 році вежа набула близького до сучасного вигляду. У 1964–1967 роках вежу було реставровано, було перебудовано купол конічної форми.
За останні роки сходи були відреставровані, вбудований ліфт. В даний час у верхній частині вежі розташовані ресторан, нічний клуб та оглядовий майданчик. Є музейним об'єктом.

Палац османських султанів на європейській стороні Босфору у Стамбулі на межі районів Бешикташ та Кабаташ.
Будувався у 1842-53 рр. для Абдул-Меджіда I, який став тяжіти середньовічним палацовим комплексом Топкапи і хотів мати палац у стилі бароко, здатний подолати у вишуканості з європейськими резиденціями XVIII століття. Як архітектори виступали вірмени з сімейства Бальянів. На прикрасу Кришталевих сходів та інших інтер'єрів пішло 14 тонн золота, а загальна вартість будівництва перевищила п'ять мільйонів золотих фунтів. Серед основних пам'яток — подарована королевою Вікторією люстра з богемського скла, вагою майже п'ять тонн, і зібрання картин Айвазовського, які художник виконав на замовлення султана.
За кілька десятиліть палацовий комплекс, спочатку скромний за розмірами, розрісся до того, що зайняв 45 тис. кв. метрів. У 1889 р. Абдул-Хамід II переніс свою резиденцію до новозбудованого палацу Йилдиз, проте його наступники повернулися до Долмабахчі. Після падіння монархії у палаці оселився Ататюрк; тут він і помер 10 листопада 1938 р. Спустілі палац залишався музеєм аж до вересня 2007 року, коли турецький парламент повернув йому політичну функцію, зробивши Долмабахче офіційною резиденцією прем'єр-міністра.

Головний палац імперії Османа до середини XIX століття. Назва Топкапи в перекладі з турецької означає буквально «гарматні ворота». У турецьких публікаціях російською часто також зустрічається написання назви цього палацу як Топкапі. Також відомий як Сераль.
Палац розташований на мисі стрілки Босфору та Золотого Рогу в історичному центрі Стамбула в районі Султанахмет поряд із Собором Святої Софії. Площа палацу понад 700 тис. кв. м., він оточений стіною завдовжки 1400 м-коду.
Палац Топкапи влаштований за принципом чотирьох дворів (авлу), оточених стіною та розділених між собою. Головні ворота Ворота Повелителя або Баб-и Хюмаюн ведуть у перший двір, де знаходилися службові та посібники. За «Ворітами Вітання» або Баб-ус-селям, у другому дворі, містилися канцелярія дивана та скарбниця. Проходом у третій двір служать Ворота Блаженства чи Баб-ус-Саадет. Тут розташовувалися гарем та ендерун (внутрішні покої). У різних палатах внутрішніх покоїв містилася школа Ендеруна — центр підготовки управлінських кадрів. У четвертому дворі знаходяться павільйони Реван, Софа та Меджидія, башта Башлала, мечеть Софа, павільйон для обрізань, вбиральня та інші приміщення.
В даний час палац Топкапи є одним із найвідоміших музеїв світу. Кількість експонатів, виставлених для загального огляду, сягає 65 000 одиниць – це лише десята частина колекції музею.

1

Будівництво Гранд ринку почалося в 1453 при Мехмеді II, в наступні роки ринок розширювався і перебудовувався. Це один із найбільших критих ринків у світі, на базарі розташовано понад 4000 магазинів на 66 вулицях. До середини ХІХ століття Гранд базар був центром работоргівлі. У наші дні тут можна придбати різноманітні турецькі сувеніри, кераміку, золото, срібло, килими та багато іншого.

Печерні поселення Каппадокія – це національний заповідний комплекс стародавніх поселень, розташований у центрі Туреччини, неподалік Гереме. Унікальні підземні міста створювалися протягом багатьох століть, але вперше були виявлені лише на початку ХІХ століття. Печерний комплекс складається із шести підземних міст, кількох вирубаних у скелях монастирів та безлічі різних церков. Каппадокійські храми зберегли безліч рідкісних фресок, деякі з них датуються IX-XI століттями. Скельні наземні притулки використовувалися як ченцями, а й звичайним населенням. Печерні поселення Каппадокія входять до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Площа Таксім - великий транспортний вузол округу Бейоглу, тут знаходяться зупинки численних автобусів, кінцева зупинка історичного трамвая від вулиці Істікляль і станція метро Taksim. З 2006 р. тут ще побудовано лінію підземного фунікулера, що зв'язала площу з пристанню Кабаташ на березі Босфору.
У центрі площі знаходиться 12-метровий монумент «Республіка». Він зведений за проектом італійського архітектора П'єтро Каноніка в 1928 р. Монумент символізує армію-визвольницю та встановлення Турецької республіки, включає скульптури маршалів Мустафи Кемаля Ататюрка, Февзі Чакмака та Мустафи Ісмета Іненю. У 50-60-х роках ХХ ст. на площі Таксім було збудовано Культурний Центр ім. Мустафи Ататюрка, а пізніше поряд був закладений найпопулярніший серед місцевого населення парк Гезі.
На цій площі розташовано кілька престижних готелів, безліч магазинів, кафе та ресторанів. Площа стала місцем проведення військових парадів, різноманітних культурно-масових заходів, мітингів, демонстрацій та народних гулянь.

Галатський міст — розвідний міст через бухту Золотий Ріг і з'єднує він Стару і Нову частини Європейської сторони Стамбула. Довжина мосту становить 484 метри, а ширина – 42 метри.
Міст являє собою двоповерхову конструкцію, на першому поверсі якої розташовані ресторани та прогулянкова зона, а на другому поверсі здійснюється трамвайний та автомобільний рух.
Сучасний міст - п'ятий за рахунком і був побудований 1992 року.
Поруч із мостом, через дорогу, знаходиться Нова мечеть і на ньому завжди можна спостерігати за безліччю рибалок, які тут ловлять рибу.

Руїни античного міста Ієраполіса – одне з найпопулярніших туристичних місць Туреччини. Місто було побудоване ще в другому тисячолітті до нашої ери, але повністю зруйноване землетрусом, після чого було заново відбудовано у 190 році до нашої ери. За час свого існування «священне місто» Ієраполіс переходив під управління Риму, Візантії та Туреччини, був популярним лікувальним курортом для заможних людей Риму та центром візантійського єпископства. Місто кілька разів зазнавало землетрусів, внаслідок чого було остаточно зруйноване в 1354 році.
Перші розкопки стародавнього Ієрополіса було розпочато наприкінці XIX століття, а реставраційні роботи ведуться і досі. Туристи можуть оглядати багато визначних пам'яток міста: величезний амфітеатр, храм Аполлона, мінеральний басейн Клеопатри та ін.

Ефес – стародавнє місто, розквіт якого припав у період правління трьох імперій: Римської, Візантійської та Османської. У XV столітті місто було покинуто. Через п'ять століть англійські археологи вперше провели на цьому місці розкопки, внаслідок яких краса легендарного міста знову була відкрита до світу. Ефес розташований на території сучасної Туреччини, на околицях міста Сельчук. Більшість руїн Ефесу реконструйовано. Найбільший інтерес серед пам'яток античної архітектури викликають Великий театр, Бібліотека Цельсу, Храм Адріана.

Будівля у стародавньому місті Ефес (нині околиці турецького міста Сельчук), у якому, за приданням, Діва Марія – мати Ісуса Христа – ховалася під час гонінь на християн у Єрусалимі. Після реконструкції 1950 року будинок, датований I століттям н.е., став каплицею. Незважаючи на те, що Ватикан офіційно не визнає Будинок Богородиці, це не зупиняє юрби паломників, які прибувають до Ефесу, щоб поклонитися цьому місцю.