Закрыть
(Esc)
(Esc)
Монастырь Бернардинцев в Збараже
function icon16location4(props) {
return /*#__PURE__*/_react["default"].createElement("svg", props, /*#__PURE__*/_react["default"].createElement("path", {
fill: "#404A51",
fillRule: "evenodd",
d: "M6 16c.5-.5 6-6.686 6-10A6 6 0 1 0 0 6c0 3.314 6 10 6 10zm0-9a2 2 0 1 0 0-4 2 2 0 0 0 0 4z"
}));
}Україна, Тернопіль
Монастир був заснований у 1627 р. як оборонний. Засновниками монастиря та костелу ченців-бернардинців були князі Збаразькі. Бернардинці з'явилися у Збаражі у 1627 р. на запрошення князя Єжи Збаразького, кастелян Краківського. Він збудував для них дерев'яний монастир та розпочав будівництво кам'яних костелу та кляштора.
Спорудження костелу розпочалося у 1627 році і було завершено через 10 років уже зусиллями князя Януша Вишневецького та його дружини Євгенії. У 1637 р. княгиня Вишневецька підписала акт заснування монастиря. За часів козацьких воєн монастир уцілів, хоч і сильно постраждав. У 1675 році татарські та турецькі завойовники знищили костел та монастир і лише у 1723 р. за допомогою Юзефа та Станіслава Потоцьких у Збаражі було зведено величний костел св. Антонія, що зберігся дотепер. Освячення відбулося 2 серпня 1755 року. У 1755 році монастир був реконструйований у ренесансно-барочному стилі. В інтер'єрах було застосовано так званий "ілюзорний живопис". Частково збереглися вівтарі зі скульптурним оздобленням XVIII ст. (Авторство А. Осинського), фрагменти стінопису кінця XVIII ст. та ХІХ ст. Від живопису збереглися лише фрагменти, як і від чудового різьбленого декору монастиря. Монастир був одним із найвпливовіших на Поділлі, поки не настали австро-угорські часи (1785р.), коли заклад "секуляризували" за наказом цісаря. При монастирі діяли філософські студії, відбувалися провінційні капітули. З 1768 при монастирі діяв госпіталь-притулок для бідних і хворих, а з 1777 - парафіяльна школа і латинська гімназія. Тут здобули освіту Ігнацій Дашинський (політик, прем'єр Любельського уряду 1918 р.) та архієпископ, кавалер Ордену Білого Орла Ігнацій Токарчук.
Під час українсько-польської війни 1918–1920рр. кляштор сильно постраждав, а вже у повоєнний час взагалі перетворився на руїни. Дзвіниця (1746-1755, архітектор Йоган Ганц) є складовою комплексу монастиря бернардинців. На відміну від костелу, дзвіниця не була пошкоджена під час пожежі 1788 р., а тому зберегла свої первісні барокові форми.
Бернардинці повернулися до міста в 1990 р. Зараз храм потроху приводять у нормальний стан, хоча його підвали, кажуть, все ще повні кісток та черепів - чи це "сувеніри" від ченців минулих століть, чи від пізніших жертв тоталітарних режимів, сказати важко.
Все экскурсииfunction icon16control1(props) {
return /*#__PURE__*/_react["default"].createElement("svg", props, /*#__PURE__*/_react["default"].createElement("path", {
fill: "#404A51",
fillRule: "evenodd",
d: "M9.37.928L14.153 5.5l-4.781 4.572a1.04 1.04 0 0 1-1.437 0 .95.95 0 0 1-.03-1.344l.03-.03 2.282-2.183h-9.2a1.016 1.016 0 0 1 0-2.03l9.2-.001-2.282-2.182a.95.95 0 0 1-.03-1.344l.03-.03a1.04 1.04 0 0 1 1.437 0z"
}));
}Спорудження костелу розпочалося у 1627 році і було завершено через 10 років уже зусиллями князя Януша Вишневецького та його дружини Євгенії. У 1637 р. княгиня Вишневецька підписала акт заснування монастиря. За часів козацьких воєн монастир уцілів, хоч і сильно постраждав. У 1675 році татарські та турецькі завойовники знищили костел та монастир і лише у 1723 р. за допомогою Юзефа та Станіслава Потоцьких у Збаражі було зведено величний костел св. Антонія, що зберігся дотепер. Освячення відбулося 2 серпня 1755 року. У 1755 році монастир був реконструйований у ренесансно-барочному стилі. В інтер'єрах було застосовано так званий "ілюзорний живопис". Частково збереглися вівтарі зі скульптурним оздобленням XVIII ст. (Авторство А. Осинського), фрагменти стінопису кінця XVIII ст. та ХІХ ст. Від живопису збереглися лише фрагменти, як і від чудового різьбленого декору монастиря. Монастир був одним із найвпливовіших на Поділлі, поки не настали австро-угорські часи (1785р.), коли заклад "секуляризували" за наказом цісаря. При монастирі діяли філософські студії, відбувалися провінційні капітули. З 1768 при монастирі діяв госпіталь-притулок для бідних і хворих, а з 1777 - парафіяльна школа і латинська гімназія. Тут здобули освіту Ігнацій Дашинський (політик, прем'єр Любельського уряду 1918 р.) та архієпископ, кавалер Ордену Білого Орла Ігнацій Токарчук.
Під час українсько-польської війни 1918–1920рр. кляштор сильно постраждав, а вже у повоєнний час взагалі перетворився на руїни. Дзвіниця (1746-1755, архітектор Йоган Ганц) є складовою комплексу монастиря бернардинців. На відміну від костелу, дзвіниця не була пошкоджена під час пожежі 1788 р., а тому зберегла свої первісні барокові форми.
Бернардинці повернулися до міста в 1990 р. Зараз храм потроху приводять у нормальний стан, хоча його підвали, кажуть, все ще повні кісток та черепів - чи це "сувеніри" від ченців минулих століть, чи від пізніших жертв тоталітарних режимів, сказати важко.